Читати книгу - "Багряне небо, Данило Чикиш"

У день висадки.

Темрява. Але це інша темрява. Не така тягуча, райдужна. Лише зрідка проскакує між фантасмагоричними видіннями. Здавалося, цієї ночі я подивилася всі свої найшаленіші сни, що скупчилися за два роки в кріокамері.

Вранці я прокинулася за хвилину до підйому. Звичка вироблена роками, у тому числі й вдома. Сьогоднішній розпорядок дня був без надмірностей. Зарядка, сніданок, підготовка до десантування. Все це мало зайняти в нас годину, з урахуванням того, що наказ міг надійти будь-якої хвилини, адже флот уже розпочав операцію.

І ось він — наказ. Взводи вишикувалися в центральному ангарі в повній бойовій викладці. Стрункими шеренгами стояв десант, трохи віддалік височіли наші бронемашини, наприкінці ангару бойові човники групи прикриття. Окремо стояла еліта — Пекельні Дайвери. Для них, одягнених у величезні десантні бронекостюми з вбудованими стрибковими ранцями, вже цокав таймер, відмірюючи час до скидання. Девізом Пекельних Дайверів було: «Йдемо на ворога вперед ногами». Виникло це від того, що еліту десанту викидали прямо з орбіти без жодних пристроїв, крім їхніх власних скафандрів. Вони мали подолати пару сотень кілометрів у вільному падінні, перш ніж ступати на поверхню нового світу. Звучить романтично, через що кожен десантник мріяв стати елітою, але насправді все виходило не так круто. Стрибковий ранець міг працювати дуже нетривалий час. Тому, якщо не вгадати момент, велика ймовірність розплющитися в коржик, не встигнувши загальмувати або загальмувавши занадто рано.

Всі інші десантувалися у капсулах по вісім осіб або, якщо пощастить, у човниках. Нашому взводу не пощастило. Коротко виклавши тактичну ситуацію та майбутню справу, Спаркс скомандував займати місця у капсулах. Наш взвод викинуть майже одразу після дайверів. Нашим завданням буде добити все, що ворушиться, після того, як квадрат обробили бомбардувальники, зайняти плацдарм і охороняти висадку основних сил. Завдання було б нудним, якби не було таким небезпечним.

Одне місце в нашій капсулі пустувало. Нових людей із розформованих взводів до нас не підселили. Друге і третє відділення отримали по одному новому бійцю. Взводи з другого по шостий потріпало сильніше, їм докинули по 5-7 людей. Але найгірша, напівміфічна ситуація склалася з сьомим відділенням. Його формували з кожним новим набором, але не минало й трьох висадок, як взвод втрачав половину особового складу та його розформовували.

Можна сказати, що мені випав щасливий квиток під час розподілу: перше відділення першого взводу першої роти. Батько завжди підбадьорював мене, нагадуючи, що я завжди буду першою, навіть якщо стою в строю останньою. Так сталося і цього разу.

Таймер на табло дійшов до нуля. Двері десантної капсули зачинилися і в ту ж секунду нами вистрілили в напрямку планети. У міру входу в атмосферу наростала тряска. Це був перший раз, коли я десантувалася на планету з щільною атмосферою. Здавалося ось-ось з мене витрясе всі нутрощі. Через ілюмінатори у стелі було видно, що капсулу огорнула щільна ковдра полум'я. Я знала, що це нормально, проте ледве стримувалася, щоб не закричати від жаху.

— Розплющ очі, Хвостику. Коли ти ще побачиш таке видовище? — крізь тріск і гуркіт долинули до мене слова Мо, що сидів навпроти.

Незабаром усе стихло. Я розплющила очі й подивилася вгору в ілюмінатор. Небо над нами було насиченого багряного кольору. Періодично у ньому виникали сліпучі спалахи вибухів. Це наш флот тіснив сили планетарної оборони.

Несподівано все тіло налилося свинцем — капсула почала гальмування. Посадку складно було назвати м'якою, але на корж ми не перетворилися, що саме по собі добре. Дверцята капсули відчинилися з тихим шипінням. У ніс ударив різкий запах нового світу. Точніше це був запах горілої землі та плавленої пластмаси. За старою традицією мені першою вручили автомат і стусаном вигнали з капсули, потім вибралися й інші, займаючи кругову оборону на п'ятачку, де впали.

Ми були посеред величезної випаленої площі. Навколо височіли скручені чорні стовпи, і якщо це колись були дерева, то це був парк. Ми були майже в центрі міста. Точніше того, що залишилося від міста після коврових обстрілів з орбіти. Тепер нам треба було зачистити цей квадрат, якщо тут хтось залишився, і чекати на інших людей і техніку.

Через кілька секунд за моєю спиною почувся гуркіт удару, а потім ще. Це приземлилися решта з трьох відділень нашого взводу. Спаркс наказав Босові розчехлятися, а сам узяв Мо і пішов до інших. Я і брати висунулися трохи вперед, щоб зайняти великі сектори. У той час Бос і Старбак почали розпаковувати наші речі. А з речей, окрім тих, що у нас у ранцях за спинами, було майже десять кілограмів тротинолу, які тягав на собі Мо, плюс усілякі саперські прибамбаси, величезний кулемет Великого Боса з двома цинками боєкомплекту та снайперська гвинтівка, довжиною з мене, що тепер стирчала за спиною Старбак.

— Хлопці, ну ви знаєте що потрібно робити — йдемо і стріляємо у все, що ворушиться… і не матюкається по нашому! — сказав Спаркс у навушник, коли повернувся до нас. День мав бути довгий.

Ми йшли ланцюжком на напівзігнутих по лівій стороні широкої вулиці. Попереду йшов Мо, за ним брати. Спаркс керував із середини, Старбак і Бос за ним. Я замикала тил. Було тихо. І пусто. На сотні метрів уперед і назад можна було нарахувати всього кілька згорілих кістяків якогось транспорту. Якщо це велике місто, то і транспорту має бути багато…

Раптом під ногою щось хруснуло настільки голосно в навколишній тиші, що весь загін присів, наїжачившись стволами. Скелет. Але не чотирирукого. Якоїсь тварини. Група рушила далі, пильно дивлячись під ноги.

Ми підійшли до головного входу у високу будівлю. Командир вирішив, що з нього буде добрий огляд на решту квадрата. Широкі триметрові двері були щільно зачинені. Мо спробував вибити їх плечем, але ті відгукнулися лише ледь помітним тремтінням.

— Всі назад! — Неголосно скомандував Спаркс по рації. — Дій, Мо!

Коротун дістав із нагрудної кишені готовий брикетик і встромив його посередині дверей. Відскочивши на кілька метрів і присівши за укриттям, він натиснув кнопку детонатора.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍