Читати книгу - "Багряне небо, Данило Чикиш"

З прострації мене вивів крик Коротуна Мо по рації: «Три контакти на одинадцять!».

— Двоє на чотири, — обізвався Фобос.

— Чотири на сім, — вторив йому Деймос.

З боку перехрестя загуркотіла канонада.

— Пробують оточити?! — крикнув Великий Бос, затискаючи гашетку кулемета.

Я шмигнула за найближче укриття. З-за дальнього повороту вулиці до нас наближалися чотири сірі фігури. Кожна постать тримала по два плазмомети у чотирьох руках. Великий Бос не давав їм висунутися безперервною чергою кулемета. Я зайняла більш надійне укриття і крикнула “На позиції! Прикриваю!”. В розмаїтті пострілів чітко і дзвінко прозвучала снайперська гвинтівка і спокійний голос Старбак “Один”. Це був шанс перехопити ініціативу. Коли один чотирирукий помирає, інші навколо завмирають на кілька митей. Якась там нейро-мумба-юмба. Я висунулась з укриття, щоб зробити кілька прицільних пострілів. Бос перемістився на кращу позицію. Мо, зі словами “Десертик, покидьки!” жбурнув у ворогів одну зі своїх “хлопалок”. “Два” — промовив той самий рівний голос.

Ще кілька довгих секунд і постріли в нашу сторону зійшли нанівець. Фобос і коротун відійшли від групи аби перевірити.

— Тепер чисто, — доповів Мо після ще двох одиночних пострілів.

— Цікаво. При зброї, але одягнені не як зазвичай, — задумливо повів Фобос. — Вони точно не з касти воїнів.

— У-у брат відкрив ополчення, дайте йому нобелівку, — покривлявся його близнюк.

— Але це дійсно незвичний випадок, — сказав сержант. — Раніше я особисто не бачив фактів порушення чотирирукими власних кастових устоїв.

Команда рушила далі. Ще дві хвилини блукань провулками й ми вийшли до другої спостережної точки. Вона являла собою невелику телекомунікаційну вежу метрів з тридцять заввишки. Судячи з того, що руйнувань навколо було значно менше, її спеціально залишили в цілісності під час бомбардувань. Старбак подерлась нагору, щоб закріпити обладнання. Усі інші розподілились тримати кругову оборону. Я була вражена, як спритно вона лазила, попри свій тридцятикілограмовий бронекостюм і рюкзак вагою ще двадцять.

— Чудово, тепер до нашого табору і миша не проскочить непоміченою, — сказав сержант коли снайперша спустилась. — Час повертатись.