Читати книгу - "Тобі, мій Герою, Люба Ковальчук"

Сто і одна причина, чому я тебе кохаю...

«Хочеш гарячу і незабутню ніч? Приїжджай за цією адресою..».

Я хвилину дивилася на це повідомлення, яке відправила своєму коханому, і загадково посміхалася.. Це мало бути чимось таким душевним, романтичним і, звісно, гарячим.
 

Я повільно відвела погляд на невеличкий стіл, на якому тихо мліла запалена червона свічка, символ кохання і пристрасті. Від неї віяло легкою чарівністю. Дзеркальні два бокали під вино виблискували ніжним сяйвом від тусклого мерехтіння свічки. Ліжко було всипане ароматними пелюстками троянд у вигляді великого серця. A біля ванни, наповненої до країв водою з пінкою і присипаною теж пелюстками червоних троянд, так тепло і романтично виблискували запалені свічки. Все було майже готово. Я вийняла з сумки головний приз цього вечора. Це було вручну плетене гачком червоне плюшеве сердечко, в середині якого було заховане послання на майбутнє моєму коханому.

Із думок мене вирвав стукіт у двері. Серце забилося швидко-швидко. Прийшов! Я поспіхом подивилась на себе в дзеркало. Прозорий і одночасно ніжний білого кольору, короткий пеньюар гарно сидів на оголеному тілі.
Сяючий макіяж при тусклому вечірньому світлі виглядав шикарно. Довге розплетене волосся спадало на поясницю. Я підійшла до дверей і з схвильованою посмішкою на вустах відчинила їх. На порозі стояв він. Посміхався, його очі сяяли ніжністю, пристрастю і палким коханням.
Дмитро був у військовій піксельній формі, а на голові —військова шапка, присипана снігом, що додавало йому нотки сексуальності. В руках у нього був букет червоних троянд. Він простягнув їх мені.
 

-Я вперше за своє життя дарую букет дівчині,-
опустивши голову, зізнався мені. — Я хотів відчути, що я хочу це зробити. Я хотів подарувати квіти з великим бажанням, і сьогодні я відчув що це саме цей день.
 

Він обійняв мене і солодко поцілував у вуста.
 

Зайшовши у номер готелю, він оглядався довкола і був приголомшений побаченим, його карі очі сяяли радістю, як у маленької дитини. «Вау», — прошепотів
 

Ми сіли за невеликий стіл із солодощами на ньому, Дмитро налив червоне вино у бокали, і ми зробили по ковточку. Я розкрила долоню з сердечком та простягнула йому промовляючи:
 

— Це сердечко я зробила сама. Я хочу подарувати тобі його. Всередині там лежить записка, особисто для тебе там щось написане дуже важливе. — Я подивилася коха-
ному у вічі, вони набралися сльозами, він ледве стримувався, щоб не заплакати від розчулення.
 

-Коли ти будеш далеко від мене, продовжувала
я, - чи, можливо, в зоні ООС, як ти говорив мені, що відправлятимуть скоро, я хочу, щоб ти носив з собою цей подарунок, і коли настане момент важкий для тебе, коли захочеш почути мене, ти відчуєш це, тільки тоді відкрий його і прочитай записку.
 

Діма не стримав сліз, і вони покотились по його засмаглих щоках, я плакала разом з ним. Ми обіймалися і цілувалися. Ці поцілунки були такими рідними і з присмаком сліз, сліз щастя і розчулення. Ми тільки місяць були разом. Нам було важко уявити одне одного на відстані. Але ми розуміли, що це військове життя і доведеть-
ся час від часу бути на клятій відстані. І від цього робилося так сумно, і сльози котилися по щоках ще сильніше. Потримавши в руках мій подарунок, коханий поклав його у внутрішню кишеню кітеля, біля самого серця, і посміхнувся мені. — Тепер я носитиму його завжди там...
 

Той незабутній вечір ми провели дуже чуттєво, пристрасно і красиво. Ми насолоджувалися кожною частинкою тіла душі один одного, злилися в одне ціле назавжди. Чисте мерехтіння червоних свічок переросло у гарячу пожежу двох закоханих сердець..

Майже два роки по тому..

— Я люблю тебе і любитиму вічно, найкраща у світі принцесо, — я із насолодою цілувала у милі рум'яні щічки нашу з Дмитром двомісячну донечку Амелію.
 

За вікном був глибокий темний лютневий вечір.
Двадцять третє лютого. Я посміхалася і гралась з маленькою донечкою, вона починала мило так говорити «агуу», і я, як кожна матуся, коли її крихітка дорослішає робить новий крок, дуже раділа такій миті.

Пролунав телефонний дзвінок, я подивилась на
екран, це дзвонив коханий, який уже майже чотири місяці був у зоні ООС у відрядженні і лише за кілька днів після народження донечки приїжджав на тиждень додому. Ми так сумували один за одним, так хотілося cімейного затишку, тепла, ми так мріяли ростити нашу доньку разом, але що поробиш, військовий обов'язок є
обов'язком. Тому ми щоночі засинали з мрією про одне одного та довгоочікувану теплу зустріч, та не просто зустріч, а щоб бути один біля одного назавжди поруч.

Я взяла телефон:
 

- Кицька, привіт, — почувся стомлений і трохи стурбований голос коханого із динаміку. — Я за тобою так сумував. Що ти робиш?
 

- Привіт, котику! Я теж скучила за тобою дуже, чекала, коли звільнишся і подзвониш. Як ти?
 

— Нормально, - його голос був іще більш сумним,
 

- Скажи, що сталося? - моє серце стиснулося від тривоги, а в голові вже прокручувались страшні картинки, які я намагалася відігнати якнайдалі від себе.- Ти не такий, як завжди.
 

Я знала кожну його інтонацію голосу, кожну частинку тіла, відчувала його настрій, його біль і радість. І зараз моє серце підказувало, що його щось дуже бентежить, але він про це не хоче говорити, щоб не засмутити мене.
 

-Все добре, просто втомився, — зітхнув він, - дуже
хочу до тебе. Обіймати тебе, цілувати. З донечкою гратися, ростити разом. Ех, як мені вас не вистачає.
 

Я зітхнула, я не мала що додати, тому що я анало-
гічно хотіла саме цього, але зараз це було неможливим, і все, що залишилося, це тільки зітхати та чекати цього щасливого моменту, коли знову будемо один з одним поруч.
 

- Нам треба ще трошки потерпіти, і скоро ти приїдеш і будемо найщасливішими у світі разом, — заспокоювала я, хоча у самої душа боліла.
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍