Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

***
   — Мала, я пішов. — Ми з Міланою пили чай на кухні, коли з'явився її брат Денис. Він спустився з другого поверху й пильно поглянув на мене. Однак цей погляд тривав лише мить, після чого юнак відвернувся. — А що це за руде кошеня з тобою? — Запитав хлопець, дістаючи з холодильника пляшку мінералки. Зовсім не схоже, що його насправді зацікавила моя персона. Складалося враження, що питання було поставлено виключно для підтримки розмови.
   — Моє ім'я Рита. Я переможниця  ініціативі "Подаруй щасливе життя". — Коротко пояснила допиваючи свій зелений чай з полуницею.
   — Аааа... То ти, виходить кошеня з фіговим минулим. — Зі знанням справи підсумував хлопець, зачиняючи дверцята холодильника.
   — В мене є ім'я. І ні, моє минуле нормальне. Тож, будь ласка, не називай мене так, неначе я безрідна тварина. — Мої очі спалахнули, відображаючи внутрішню непокору. Ми з Денисом не настільки близькі для таких панібратських звернень.
   Молодик примружив очі, неначе обмірковував почуте. Та вже за кілька секунд його обличчя повернулося до звичного виразу самовпевненості. — А кошеня з характером. — Зрештою відказав він, граючи бровами. Я ж лише цокнула язиком та демонстративно відвернулася.
   — Та годі вам. — Вигукнула Мілана привертаючи до себе нашу увагу. — Ден, сьогодні в тебе вечірка, тож я хотіла дещо запитати. — Вона пильно зиркнула на брата, кокетливо намотуючи пасмо волосся на палець. — Чи можна взяти з собою Риту?
   Почувши питання сестри Денис мало не вдавився мінералкою, яку зараз пив. Відкашлявшись, він здивовано перепитав. — Мала, ти впевнена, що вона дійсно цього хоче? Ти тільки поглянь на це нещастя. Без образ, кошеня. — Останнє було адресовано мені.
   — Годі! Де твої манери, братику? — Невдоволено викрикнула дівчина, гучно поставивши чашку на стіл. Від цього звуку, я інстинктивно здригнулася. Перед очима з'явилася нахабна пика дядька Степана з чаркою оковитої в правій руці.
   — Ну ось... Те про що я й говорив. — Денис вказав на мене пальцем. — Кошеня занадто залякане для вечірок.
   Мілана підскочила зі свого місця та швидко наблизилися. Обійнявши мої плечі впевнено заявила. — Ми прийдемо на вечірку і крапка. Ти сам побачиш, що Рита нічим не гірша за всіх твоїх знайомих дівчат.
   — Робіть що хочете. — Юнак махнув рукою. — Я мав на увазі геть інше, але якщо вам байдуже, то мені й поготів. — Хлопець повільно обернувся та залишив кухню.

***
 — Мілано, ти впевнена, що таке вбрання мені підходить? — Я зацікавлено розглядала в дзеркалі власне відображення. На мене дивилася руда незнайомка в короткій блакитній сукні та чорних босоніжках з височенною танкеткою. За допомогою стайлера дівчина зробила мені кучері, що вільно спадали на спину та ліве плече. З правого боку волосся вкупі тримала велика золота шпилька.
    Без прикрас нова подруга мене теж не залишила. На шию вдягнула підвіску з блакитним топазом, а у вуха великі золоті кільця.
   — Жартуєш? Ти виглядаєш приголомшливо. — Мілана стала поруч зі мною біля дзеркала, радісно оглядаючи свою роботу.
   — Можливо, краще одягнути штани та кросівки? Просто я не звикла до суконь. Мені навіть здається, що виглядаю зараз кумедно. — Слабо запротестувала я.
    Річ не в тому, що мені не подобався власний зовнішній вигляд. Справа в невпевненості яку я відчувала в такому одязі. Здавалося, ніби я геть не створена для такої краси й можу споганити її.
   — Гей, ти чого? — Мілана легенько струснула мене за плече. — Ритунь, та ти красуня! Тож досить приховувати вроду за оверсайзом. Нехай світ нарешті познайомиться з тобою справжньою. Що скажеш? — Дівчина нахилила голову вбік, а на її щічці з'явилася маленька ямочка від милої посмішки.
   — Ну... — Помітивши благальний погляд смарагдових очей, я здалася на милість сестри Дена. — Гаразд. — Врешті-решт, погодилася. — Однак є одна проблема.
   Брови Мілани запитально вигнулися. — Поясни, будь ласка.
   Я коротко зітхнула та покрутивши пасмо волосся на пальці зрештою відповіла. — Як правильно ходити на підборах? Тобто, я вмію ходити, але зазвичай обираю зручне взуття на кшталт кросівок. Розумію, що тут танкетка, та...
   — Тобі все одно важко. — Дівчина закінчила замість мене. Поглянувши на мініатюрний годинник, що обвивав праве зап'ястя, додала. — Давай зробимо так: ти пройдеш по кімнаті, а я подивлюся наскільки все критично? — Не чекаючи відповіді, вказала на простір між дзеркалом та дверима.
   Здавалося б, відстань геть невелика, але змусила мене напружитись та нервово зглитнути. Восттанє збентежено озирнувшись я почала повільно крокувати. І лише опинившись біля дверей дозволила собі розвернутися і запитально поглянути на Мілану.
  — Як на мене, то не все так погано. — Протягнула та. — Проте працювати є над чим. — Вона підійшла та стала поряд. — Ритунь, ти коли йдеш, то робиш це... хм... — Дівчина замислилася намагаючись підібрати правильні слова. — О! — Вигукнула через мить, вказуючи на мене пальцем. — Як людина, що відпахала зміну на заводі, а потрібно рухатися, неначе фея — з легкістю та грацією. Ось... Поглянь як я це робитиму.
   Мілана стала рівно. Розправивши плечі, високо підняла підборіддя та рушила до дзеркала. Вона пересувалася, неначе лебедиця. Це було настільки витончено та елегантно, що я застигла з відкритим ротом.
   — Ого! — Вигукнула не стримавшись. — Ти справжнісінька леді... Твої рухи такі плавні, і це не зважаючи на високі підбори. — В моєму голосі просковзнула нотка захоплення, яку я навіть не намагалася приховати.
   Нова подруга жартівливо вклонилася, ніби стояла на сцені під яскравими софітами. — Мені дуже приємно. Однак це не моя заслуга, а роки тренувань. — Помітивши спантеличення на моєму обличчі, вдалася до пояснень. — Я з чотирнадцяти років відвідую модельну школу Ель моделс. Саме там і навчилася дефілювати на підборах.
   — Ов-ва... — Я зачаровано кліпнула. — Отже, моделінг — це мистецтво, а не те, що про нього думають. Раніше я гадала, що все це легко. А зараз, дивлячись на тебе, розумію якою була дурною.
   Мілана приязно розсміялася. — Поспішаю тебе запевнити, що в плітках є багато правди. А мені просто пощастило з батьками.
   — Ти хочеш сказати, що моделі...ну...заради кар'єри... — Розчервоніла неначе буряк, я намагалася видушити з себе питання.
   — Як би мені не було прикро визнавати, але така практика присутня в модельному колі. Я не скажу, що це роблять всі. Ні. Однак є певний відсоток дівчат, які потрапляють в погані агенції, що використовують їх заплющивши очі на норми моралі. — На обличчя Мілани зійшла похмура тінь. Та всього за хвилину вона опанувала себе й подарувала мені свою білосніжну посмішку. — А часу не так багато залишилося. — Відказала, поглянувши на годинник. — Тож пропоную продовжити твоє міні навчання.
   Я коротко кивнула, і ми знову поринули в світ дефіле.