Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

Кому потрібна ця вечірка?

***Денис***
   — Ден, а хто це з твоєю сестрою? — Мій друг Бодя вказав паперовим стаканчиком на вхід до будинку.
   Я ліниво кинув погляд через плече та не зміг стримати здивування. Поруч з купкою дівчат у купальниках стояла Мілана та руде кошеня. Подумки я охрестив Риту таким прізвиськом, хоча й знав її ім'я.  Насправді мені сподобалася реакція дівчини.
   Якби вона відреагувала спокійно та пропустили мій жарт повз вуха, то було б не цікаво і я, певно забив би на це. Але кошеня не з таких, що мені, безсумнівно, імпонувало.
   — Вона переможниця батькової ініціативи. — Відображаючи нудьгу, відповів я. — Не нашого поля ягода.
   — Ех, Ден... Нічого ти не розумієш. — Не зводячи погляд з рудої дівчини, відказав Бодя. — Вона справжня красуня.
   Зиркнувши на друга, я відмітив блиск його сірих очей. Ще ніколи в житті не було такого, щоб він зацікавився дівчиною ось так швидко. Бодя — повна моя протилежність. Хлопець, що вірить в справжні почуття та не використовує слабку стать у власних інтересах.
   Вже довгий час він намагався мені довести, що кохання існує. Однак особисто я в це не вірю. На мій погляд, є пристрасть, а все інше не більше, ніж вигадка для наївних дівчаток. Досі дивуюся нашій дружбі, оскільки ми зовсім різні.
   Ми знайомі з дитинства, багато чого пережили разом. Та ніколи не сварилися. Були, звісно, різні ситуації, але Бодя завжди був для мене близькою людиною.
   — Піду привітаюся. — Ніби здалеку до мене долинув голос товариша.
   — Ти серйозно? — Якесь невідоме почуття гризло зсередини.
   — А чому б і ні?  Вродлива дівчина та гарний хлопець.
   Ну це вже ні в які ворота. Для мене така поведінка була нормою, але Бодя... Мій завжди спокійний та правильний друг поривався до дівчини, яку бачив вперше в житті. З незрозумілих причин, мені це геть не подобалося.
   — До речі, ти теж не нудьгуватимеш.
    Я прослідкував поглядом в бік, куди вказав друг і не зміг стримати роздратування. — Поліна. Цього ще не вистачало.
   — Це взагалі логічно, враховуючи її причетність до організації вечірки. — Відказав Бодя.
   — Ти, здається, збирався кудись іти? То йди вже. — Невдоволено буркнув я, кинувши на друга колючий погляд.
   — Брате, бажаю удачі. — Віджартувався той та залишив мене на поталу білявій фурії.
   Еге ж, удача мені точно стане в пригоді. Я занадто добре знаю характер Поліни. Маленька стервочка бажає бути єдиною дівчиною в моєму житті, але я цього зовсім не прагну. Ну навіщо пов'язувати себе з однією, коли навкруги стільки красунь?
   — Денисе, привіт. — Дівчина порівнялася зі мною. — Як ти?
   От, здавалося б, звичайне питання. Але знаючи Поліну, потрібну відразу шукати прихований сенс.
   — Все ок. А ти як? — Вирішив діяти ввічливо.
   — Так само. Ден, я хотіла поговорити про нас...
   — Стій-стій. — Я виставив перед собою долоню, зупиняючи потік її слів. — Поль, немає жодних нас. Ти ж знаєш, що стосунки не для мене. Та й тобі це все ні до чого. Ми занадто молоді й маємо радіти життю та веселитися, а не гратися в чоловіка й дружину.  — Я вже збився з рахунку скільки разів повторював одне й те ж. Однак дівчина чомусь вперто гнула свою лінію.
   — Денисе, тобі двадцять п'ять років, а мені двадцять. Ми вже давно не діти. — В серцях вигукнула вона. Останнім часом Поліна заводилася аж занадто швидко.
   — Вибач, але я все сказав. — Не маючи жодного бажання продовжувати розмову, рушив в напрямку Боді та дівчат.

***Рита***
   — Ти тільки поглянь хто до нас іде. — Зашепотіла в самісіньке вухо Мілана.
   Я озирнулася і помітила високого блондина досить приємної зовнішності. Його світла сорочка вдало підкреслювала підтягнуту фігуру, а приємна посмішка змушувала подарувати таку ж у відповідь.
   — А хто це? — Зацікавлено запитала нахилившись до подруги.
   Вона мрійливо закотила очі й прикусила нижню губу. — Богдан... Ліпший друг Дена.
   — Ооо... То він тобі подобається. — Констатувала я.
   Мілана здивовано закліпала очима та захитала головою. — Ні... Зовсім ні! Ну може трішечки. Ось стілечки.  — Грайливо показала двома пальчиками наскільки мало їй подобається друг Дениса. Проте мої внутрішні відчуття кричали геть інше. Варто тільки поглянути на неї, щоб побачити внутрішнє сяйво, що виривається на поверхню при одній лише згадці про блондина.
   — Привіт. — Промовив хлопець, щойно підійшов достатньо близько. — Як вам вечірка? — Попри те, що він звертався до нас обох, його попелясті очі не полишали мого обличчя. — Мене, до речі, Богданом звати. А тебе? — Поцікавився юнак, все ще дивлячись тільки на мене.
   — Рита. — Тихо відповіла я, судомно розмірковуючи над тим як допомогти Мілані привернути увагу Богдана.
   — А повне ім'я Маргарита? — Уточнив юнак.
   — Так, як піца. — В моїй голові цей жарт звучав набагато краще.
   — Тут я не погоджуся з тобою. — Відказав молодик. — Твоє ім'я в перекладі з грецької означає "перлина".
   — А Мілана? — Я здійснила спробу перемкнути увагу хлопця на подругу.
   Він на деякий час замислився. Поміж його брів з'явилися маленькі зморшки, що вказували на глибоку задуму. Зрештою Богдан відповів. — Існує думка, що ім'я Мілана має італійське коріння та означає "модниця".
   — І я з цим згодна на всі сто відсотків. — Не приховуючи веселих бісиків промовила я, поглядаючи на зашарілу подружку.
   — Таке скажеш. — Збентежено відгукнулася та.
   — Життя належить нам і кожен проживає його по своєму...
   — Всі ці слова не просто так кажу, а решта не важливо... Nothing else matters. — Мілана закінчила замість Богдана.
   — Ого! Не очікував, що дівчата цікавляться Металікою. — Щось змінилося в юнаку. Здавалося, він вперше в житті помітив сестру Дениса.
   — Ти що?! Це ж культовий гурт! Для мене вони королі треш-металу. — Подруга ожила при згадці про відомий гурт.
   Почалося бурхливе обговорення виконавців. А оскільки я не мала чого сказати, то просто стояла та вдавала, що бодай-щось розумію. Довго так продовжуватися не могло, тому я вирішила залишити парочку.
   Якою ж несподіванкою виявилася зустріч з Деном. Я, звісно, знала що він один з організаторів вечірки, але не очікувала побачити його в себе за спиною.
   Трапилося все занадто швидко. Я обернулася, щоб відійти від Мілани з Богданом, проте так і заклякла на місці. Переді мною височіла фігура Дениса, а я ледве не врізалася йому в груди. Крім того, відстань між нами сягала не більше п'яти сантиметрів.
   Наші очі зустрілися. Я помітила як розширилися зіниці юнака, поглинаючи лазурну блакить райдужки. Це тривало кілька секунд, але протягом цього часу ні я, ні молодий хлопець не поворухнулися. Ми одночасно завмерли, неначе воскові фігури.
   — Вибач. — Я отямилася першою. Зробила крок назад, щоб збільшити відстань між нашими тілами, оскільки чудово розуміла, що все це не правильно.
   — Кошеня... Маєш чудовий вигляд. — Ден оглянув мене з голови до ніг.
   — Будь ласка, не називай мене так. — Незадоволено скрививши вуста, я гордо підняла підборіддя.
   — Взагалі то, це був комплімент. Зазвичай, дівчата дякують, коли їм говорять такі речі. — Обличчя хлопця  набуло нахабного виразу.
   — З тобою не має сенсу сперечатися, тож я краще піду.
   — І куди ти підеш? — Ден зазирнув через моє плече та нарешті помітив наскільки Мілана та Богдан зосереджені на власній розмові. — Схоже, кавалер обрав іншу даму. — Весело промовив він, повільно переводячи погляд на мене.
   — От саме тому, я й хочу залишити їх. — Неначе нетямущій дитині, пояснила очевидні речі молодику. Бажаючи завершити наше спілкування, ступила декілька кроків вбік, але мене нахабно зупинили. Ден схопив мій лікоть та змусив залишитися на місці. — Ти чого? Відпусти. — Спробувала вирвати руку, та юнак тримав мене занадто міцно.
   — Куди ти? — Все ще стискаючи лікоть, запитав він.
   — Гаразд. — Здалася я. — Викличу таксі та поїду додому... Тобто до вашого дому. Тепер відпустиш? — Кивнула на руку, що мене тримала.
   — Ні.
   Слово всього з двох букв, але як же воно мене роздратувало. З якого дива цей мажор вирішив, що може вирішувати замість мене. Всередині прокидався розбурханий вулкан, який я навіть не думала зупиняти.
   — Ти нічого не переплутав? — Не приховуючи здивування, що межувало зі злістю, перепитала я.
   — Ти приїхала з Міланою, тож і поїдеш з нею. — Безапеляційно відказав Денис. — До того ж ви, наскільки мені відомо, прибули нещодавно. Тому рекомендую звернути увагу на напої та весело провести час. — Він спочатку вказав поглядом на барну стійку, а потім на басейн та місце відведене для танців.
   — Я не п'ю. — Коротко відрізала.
   — Отже, я мав рацію... — Юнак криво посміхнувся.
   — Так, ти мав рацію! Алкоголь та вечірки не для мене. А приїхала я, бо не хотіла образити Мілану. Та тепер у неї є компанія на вечір...  — Денис не очікував спротиву з мого боку, отже тримав мене вже не так міцно, як на початку. Я цим скористалася. Різко висмикнувши руку, яка встигла почервоніти від пальців хлопця, квапливо рушила геть.
   Однак сьогодні вдача була моїм ворогом. Красунчик-багатій не бажав давати мені спокій. Він знову порівнявся зі мною та схопив за плече.
   — Ну що тобі потрібно? — Жалібно заскімлила я, закидаючи голову назад.
   — Я відвезу тебе додому. — Тон Дена не терпів жодних заперечень. Хлопець не запитував, не просив, а наказував.
   На якийсь час я розгубилася. Купа думок промайнула нестримним галопом, та нічого такого, що могло б змусити юнака відмовитися від цієї дурнуватої ідеї.
   А він, до речі, й не чекав на відповідь. Взяв мою долоню у свою та впевнено закрокував до виходу.
   Всі навкруги розступалися перед нами. Та це й не дивно, враховуючи те, ким був Денис.
   Навіть попри належність до заможної родини, було ще дещо варте уваги. Ходили чутки, ніби хлопець бере участь в нелегальних боях. Не знаю наскільки вони відповідають правді, але з огляду на міцну та достатньо м'язисту статуру, це не здавалося чимось нереальним.
   Варто зазначити, що цього вечора я отримала не лише особистого водія ким став сам Денис Гончарук, а й ворога, про якого навіть не здогадувалася. А даремно. Ображена дівчина може бути дуже жорстокою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍