Читати книгу - "Півонії, Ларія Ковальська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Зрозумійте, якщо я вам не віддячу за квіти, то мене мучитиме сумління і я не спатиму вночі. Тому я зараз буду змушений відмовитись від квітів і, звісно, не матиму чим порадувати матір.
Дідусь задумався. Розумів, що цей хлопець хитрує, та все ж відчував, що він хороша людина. Раптом пригадав, що хотів дружині торт купити…
- Ну, гаразд. Знаєте, мені й справді не потрібно нічого. Але я, як і ви, хочу порадувати близьку людину. Я так давно не купував своїй дружині солодощів, наприклад, торта якогось.
- О це вже краще! Ходімо зі мною в машину.
- Та ні, що ви. Я тут зачекаю.
- А ви далеко звідусіль живете?
Літній чоловік назвав вулицю, а молодий зрозумів, що це майже окраїна міста.
- То ви автобусом їхали?
- Так, по пенсійному…
- Ходімо, я вас підвезу, нам майже по дорозі! – Трішки прибрехав молодик.
- Та якось незручно…
- Не хвилюйтесь, все буде добре! – Молодий чоловік взяв відро з півоніями і стільчик, на якому сидів дідусь та поніс до свого недешевого автомобіля. Дідусь повільно пошкутильгав слідом. Йому було дуже незручно, але відмовлятись більше не став.
Вони зупинились біля великого магазину. Дідусь чекав у машині. Молодик робив покупки сам. А потім підвіз літнього чоловіка додому.
- Ходімо, допоможу вам донести ваші речі. – Запропонував молодий чоловік. Допоміг старенькому вийти з авто, взяв стільчик і декілька пакетів і заніс на подвір’я. Відразу біля входу в будинок, стояла лавка, ось там і лишив молодий пакети.
- Це все ваше! – Звернувся він до дідуся.
- Та де ж? Мій лише стільчик!
- І ці пакети. А можна, я відро вам завтра привезу, бо не хочу, щоб квіти зів’яли!
Дідусь лише покивав головою. А молодий чоловік поспішив до свого авто. У дідуся виступили сльози. Він вже був перестав вірити у людську доброту. Та, схоже, помилявся. Цей молодий чоловік і людина добра, і син хороший. Навіть про квіти турбується, щоб не зів’яли! Старий ще постояв трохи на вулиці та й поніс пакунки до хати. Стільки всякої всячини у цих пакетах знайшлося!, Стільки делікатесів там усіляких було, яких старенькі не могли собі дозволити. А наступного дня молодик привіз відро дідусеві. Та й знову подарунки. Дідусь, як завжди, відмовлявся. А молодий просто лишив пакети на лаві. А через кілька днів знову приїхав. Потім познайомився і з дружиною дідуся. А вона вже й на чай стала його просити. Молодик погодився, а за столом запитав дозволу чи можна йому наступного разу з матір’ю приїхати, бо вона не має з ким у місті спілкуватись. І, звісно, отримав згоду. Так вони й стали товаришувати. Стареньке подружжя тепер частенько ласували різними смаколиками, а матір доброго перехожого знайшла собі хороших друзів.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Півонії, Ларія Ковальська», після закриття браузера.