Читати книгу - "Пригоди бухгалтера Іри, Ярина Чорна"

 

Олег Іванович дивився на Іру, як на Бога, а постачальники , як на дідька. Тепер черга червоніти прийшла до Віталія та Романа Андрійовича. Вони дивилися на договір і не розуміли,  як їх зробило якесь дівчисько. 

Нам треба поговорити,- і вони вискочили з кабінету.

А Олег Іванович,  тільки й зміг запитати :

Як?Це вже не суттєво Олег Іванович. Я мабуть піду. Ви вже мені повідомити, яке рішення приймете по цій конторі.Так, Ірочко, біжи. Я до віку перед тобою в боргу.

 

Іра вийшла на вулицю, неподалік Віталій та Роман Андрійович щось обговорювали при цьому вони тикали пальцем в договір і розводили руками .

Іра,- гукнув Роман Андрійович, - можна вас на хвилину?Так, я слухаю вас.Хто ти?Хто я? Я  Ірина Атаман.Ні, хто ти? Звідки ти? Скажи нам правду?Я й кажу вам правду, я Ірина Атаман, бухгалтер ОСББ.Це твоя личина, хто ти насправді? - Роман хапнув Ірину за руку, заглянув в очі і чуть не обімлів, відсахнувся від Іри наче від прокаженої.Прошу пробачити нас, помилочка вийшла. - він швидко відпустив руку,  шарпнув Віталія та похапцем зайшов в  офіс ОСББ.

 

Іра простояла ще пару хвилин допоки чекала таксі, а потім поїхала додому.

Іра зайшла в квартиру, і відразу пішла до дзеркала. Їй хотілося побачити свої очі.

 - Очі як очі, нічого такого надприродного в них немає.- подумала Іра,- а якщо їх закрити.

Іра на хвильку зажмурила очі, і уявила ніби дивиться в себе. Відкрила очі, і аж зойкнула.

Її зелені очі світилися , в райдужні ніби горів вогонь 

 -  Не може бути, - більше слів не знайшла,  знову закрила, відкрила і очі знову були звичайні.

Ще пару разів спробувала, і так, вони світяться.

Відчуття накрили Ірину, з такою силою,  що їй здалося, що вона горить. Усвідомити, що вона таке може, просто неможливо, світ наче перевернувся.

Відчуття такі, ніби ти у ві сні  падаєш у безодню. 

Іра роззулася,  зайшла у ванну та вмилася холодною водою. Не допомогло. Жар змінився на нервовий мандраж,  і її почало тіпати. 

Кава не допоможе.  Іра порилася на полицях кухні та знайшла забутий давно чай з меліси та ромашки.

Чайник закипів, Іра взяла найбільшу чашку, яка в неї була та залила пакетик кипятком. 

 Пару хвилин і ось один ковток,  другий і так далі. 

Гарячий чай зробив свою справу - тіло розслабилося,  Іра лягла на ліжко і заснула. 

Іра падала в якесь провалля, так ніби вона погуділа  на вечірці з друзями і хильнула зайвого, її намагання вхопитись за щось не допомогло. Летіла у темне провалля,  хапала повітря,  і ніяк не могла зрозуміти, що з нею. 

Жахливий сон чи реальність?

Бо страх її охопив реальний, а бажання проснутися не діяло. Після деякого часу падіння зменшило швидкість, і Іра відчула , як її тіло відпустив страх, а вона стала легкою як пірїнка.  

Іра парила в темній безодні, ніби лежала на перині.

В якусь мить, її поза з лежачої обернулася в стоячу.

Вона відчула під ногами поверхню.

Так під ногами було твердо, але навкруги темінь, хоч око виколи. Іра спробувала навкруги себе помацати руками, нічого немає. Тоді Ірина вирішила кудись рухатися, в будь-який бік. Зробила кілька кроків вперед і в темноті на щось наткнулася, помацала руками, схоже на стіл або якусь тумбу, спробувала обійти, знову на щось наткнулася, знову руками обмацала - це стілець.

-  та де ж це я. може я вмерла і попала в пекло? як для пекла нормально тільки трохи затемно.

Іра продовжувала рухатися в незрозумілому їй напрямку, і знову в щось вперлася. На цей раз це було схоже на шафу.

- якшо це шафа, то за нею має бути стіна, а якщо так, то десь мають бути двері.

І Іра поступово рухалася в ліву сторону. Чому в ліву? Бо вона лівша, і завжди обариє за серцем. Вліво тихенько, без зайвого шуму, бо як ж все -таки страшно шукати в темній кімнаті двері, яких може не бути.

Крок за кроком Іра більш-менш пройшла метрів з десять, Не хила ж кімната , подумала Ірина, коли шафа несподівна закінчилася, а за нею Ірина намацала щось мяке , але приємне на дотик. Ніби тепла вода на морі, але не мокра, ніби густе повітря. Ірі дуже сподобався цей матеріал, який вона  не бачить, але відчуття такі, ніби це щось знайоме, щось давно забуте, але дуже приємне.Вона погладила ще раз матеріал, їй захотілося прям притулится до нього, і в якийсь момент її так запекло на тильній стороні руки вище долоні, ніби тисячі мікроголок впилися в її шкіру.

Іра з криком і жахом висмикнула руку -

- Аааай, що  за фігня. - і в цю мить рука там де Іра відчула пекучий біль засяяла кружечком ніби золота монета. Іра роздвилася сяяння. На лівій руці на запястку світився знак у вигляді кола, а в колі відкрите око.

В моменті загорілося  світло в кімнаті, Іра аж прижмурилася. Почувся тупіт, двері позаду Іри розчинилися.

- Пані Рахівниця? - Іра озирнулася і побачила молоденьку дівчину, років двадцяти , вдягнуту в дивний сарафан поверх штанів. Коротке каштанове волосся, блакитні очі, ніжний румянець на щоках - дівчина була наче з картинки.

- Хто? - перепитала Ірина.

- Пані Рахівниця - підтвердила  свої слова дівчина.

Рахівниця? - Ірі чомусь в думках виник вигляд дерев'яної рахівниці, якоюсь колись коритсувалася її бабуся, і вона засміялася. - так мене ще ніхто не обзивав.

-Пані, я вас  не обзиваю. Ви Рахівниця Міжсвіття -це титул.

- Титул? який ще титул? Яка Рахівниця Міжсвіття? Яке Міжсвіття? - Ірі здалося, що її розігрують.

-Почекайте хвилинку, зараз прийде майстер Роміо, і він вам все розповість, бо я ще не все знаю, я тільки тиждень як тут.

- Де тут?

- у вашому  родовому маєтку Атаман.

- стоп, в якому родовому маєтку?

- Ліра!, Ти де? Ти знову зайшла в покої пані, Яж тобі казав, не заходити без потреби. -грізний чоловічий голос звучав з-за дверей - Ліра, так мабуть звали дівчину, зблідла - я тут, Тут Пані...