Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Так, Аліса сиділа тихо й легкими помахами рук створювала на воді різні візерунки. Ті майже одразу розпливалися. Як змусити їх не зникати? Ще спроба, інша, ще одна. Вона їх і не рахувала. За кілька хвилин завзятого чаклування, Алісу раптом перервав чоловічий голос. Не грубий, проте й не доброзичливий. Цю суворість вона добре пам’ятала.

— Агов там, чарівнице води!

Аліса повернула голову і побачила приблизно за п’ятнадцять метрів від себе Нейтера Хілорі. Наставник гвардійців з другого курсу стояв на найближчому мосту поруч з трьома хлопцями.

— Так, ти. — Він кивнув, коли вона повернулася. — Можеш, будь ласка, покинути наш канал. Ми займаємося, а ти заважаєш.

Це прохання прозвучало більше як наказ, що не на жарт розлютило Алісу, яка і до цього була не в настрої.

— Чим це я вам заважаю?

Вона продовжувала сидіти на місці. Іти й не збиралася. Нейтер нахилив голову набік, з подивом розглядаючи її, завів ногу за іншу та обпер руки на палицю. Довбану палицю, як та, якою колись увалив її по нозі. Звісно, він не пригадував ні цього, ні як прогнав її від річки.

— Відволікаєш студентів своєю маячнею.

Аліса міцніше стиснула зуби. Маячнею? Це так вони називають тренування магії? Та як він сміє?

— Моя маячня в рази ефективніша за ваші прийоми, — вигукнула, ще стримуючись. — І взагалі, якщо твої студенти відволікаються на кожну чарівницю в радіусі кількох метрів, то, може, треба задуматися про свої тренерські здібності?

Нейтер лише відвернувся, ніби йому набридло її слухати.

— Слухай, іди звідси, доки я не розлютився.

Він справді думав, що вона злякається? Наївний.

— Не піду, — швидко відказала, ще розкутіше вмостившись на землі. — У мене тренування.

Він виструнчився і переклав палицю в руку. На його обличчі наростав гнів.

— До тебе не дійшло, що це наш канал, і чарівникам тут не раді?

Після цих слів Аліса зрозуміла, що проблема не в тому, що вона комусь заважає. Це просто частина гвардійського самолюбства, їхніх гордощів. Вони заявляли свої права на цю територію, тому що вважали себе кращими. Чарівники їм це занадто довго дозволяли. Раптово їй закортіло стерти цю зарозумілість з їхніх облич і поставити нарешті гвардійців на місце. Водночас відчула, як у грудях розпалювався вогник боротьби за справедливість.

Вона підвелася на ноги, але не для того, щоб піти, а щоб хоч приблизно бути з ними очима на одному рівні.

— Цей канал, як і все в Академії належить королівству. Ти міг би й вивчити. Я маю таке саме право перебувати тут, як і ви. Хочете тренуватися? Будь ласка. Я до вас не лізу, але й ви від мене відваліть.

На якусь мить між ними запала напружена тиша. Обличчя Нейтера змінилося у вираз холодного спокою. Аліса знала, що це недобрий знак, але відступати не збиралася.

— То ти йти не збираєшся? — повторив він.

Аліса мовчала, гадаючи, чи Нейтер справді думає, що вона так легко здасться?

— Ні? Гаразд, я спробую пояснити інакше.

Він без жодних слів передав палицю найближчому другу і, повернувшись, зробив перший крок. Аліса швидко збагнула, що наставник гвардії іде до неї. Навіщо? Чим його не влаштувала та розмова? Що він зібрався робити? Уява малювала картинки, і від цих думок на неї нахлинула паніка. Вона має його зупинити.

З переляку Аліса махнула рукою в повітрі, щоб бризнути на гвардійців водою з каналу. Різкий рух. Її найчастіша помилка. Занадто різкий. В одну мить чотирьох великих хлопців з головою накрила величезна хвиля, збивши кожного з ніг. Найбільший удар прийшовся саме на Нейтера — його ледь не змило з мосту.

Цього вона не планувала.

Шокований, він підняв голову й подивився на Алісу. Вона з не меншим здивуванням поглянула на лежачих гвардійців, потім на свою руку, потім знову на гвардійців. Усі на кілька секунд завмерли від подиву. Кутик рота Аліси мимоволі потягнувся вгору.

— Ти догралася. Тобі гаплик, водяна! — викрикнув розлючений, з голови до ніг мокрий Нейтер, встаючи, і побіг у її сторону.

«Чорт!» — буркнула Аліса собі під ніс, дивлячись на те, як швидко він наближався. Враз роздуплившись, вона повернулася та з усіх ніг чкурнула до головного корпусу Академії. В останній раз Аліса так бігала, коли з клітки вилізла голодна левиця. Мокрі черевики хлопця ковзали по траві, даючи їй невелику фору.

Біля дверей за столами сиділо чимало гвардійців. Частина з них, як істинні побратими, бачачи їхню ситуацію, почали підводитися. Якщо вони захочуть, то легко зможуть її спіймати. Але якщо вони боятимуться…

— Тільки спробуйте встати — я зупиню кров у ваших мізках! — крикнула вона, і ті завмерли на місці.

Здається, Нейтер махнув, щоб ніхто не втручався, бо за мить Аліса без перешкод забігла всередину будівлі. Коли опинилася у вестибюлі, їй в голову не прийшло кращої думки, як побігти в їдальню. Там сиділи її друзі. Вони обіцяли, що за неї заступляться.

Аліса без вагань повернула в уже вивченому напрямку й забігла в прохід. На щастя, всі четверо досі сиділи за їхнім улюбленим столом. На мить обернувшись, вона побачила Нейтера, що з ваганнями озирався між сходами та коридором. Щоб він її не помітив, Аліса хутко побігла до приятелів. Вони зустріли її здивованими поглядами. Особливо Марія. Нічого не пояснивши, Аліса заховалась за стілець Джейн і присіла. Так, її не мало бути видно з входу в їдальню.