Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

Достовірно невідомо, як саме Символи зв'язуються з тими, кого обрали. Як зазначала сама пані Льюїс, бендонка за походженням, це суто індивідуально. Їй уві сні надходять видіння, її попереднику, Ліру Ґрасселю, відомому колпенійцю, довелося десятиліття жити з кількома голосами в голові, фоновими думками, які з'являлися так само раптового, як і зникали, наче набридливі мошки.

Дивлячись на Еллу Льюїс зараз, складається враження, що Флоріан читає стару вирізку з журналу, де одна фотографія займала пів сторінки. Безумовно, жінка не була старою — у свої п'ятдесят років пані Льюїс виглядала неперевершено й напрочуд вишукано, як і прийнято людині з її обов'язками. Але тут  сорокарічною вона виглядає ще краще. Вищою. Гарнішою. Гучнішою.

У цю мить здається, що вона височить над усіма. До неї тягнуться, до її слів прислухаються, усі її команди беззаперечно виконуються. Зрозуміло, чому всі її так люблять. Пані Льюїс — представниця стабільності.

— Зберігаємо спокій, — і цього разу вона звертається до всіх, говорячи своєю ідеальною бендонською. — Ви знаєте план дій, а хто помилково думає, що забув його, нагадаю: тримаємося один одного, слідуємо за нашими агентами. Батьки, чиї діти перед вашими очима, слідуйте разом до того ж Ходу, звідки прийшли. Батьки та діти, які випадково загубили один одного, не перейматися: впевнена, вони з нашою неймовірною Лоттою. Якщо до моменту, коли ви перетнете обриси Ходу, діти не знайдуться, знайте, вони у повній безпеці й скоро повернуться до вас. Утім, як я бачу, усі родини разом та на місці.

У відповідь пані Льюїс лунають схвальні оплески. Жінка обдаровує всіх своєю знаменитою усмішкою — стриманою, спокійною, з якою часто позує перед фотоапаратами.

— Завдяки нашій удосконаленій системі спостереження, ми маємо двадцять хвилин на те, щоб дістатися до Ходів. Агенти поведуть вас, поки їхні колеги допоможуть містянам дістатися безпечного місця. Хвилюватися не треба. Часу вистачить на все.

Флоріан потирає змерзлі руки й ховає в кишені, нахиляючи голову вниз. Його план — триматися близько до землі й проскочити до Ходу.

Тож, він підлаштовується під кроки кількох жінок, які шепочуться між собою й ні на що більше не звертають увагу. Повз нього проходять кілька агентів. Вони всі атлетичні, добре координаційно складені й буцімто пливуть, а не ходять. Флоріан витягує шию. Попереду знайомі статуї двох скажених, поодаль, справа агенти ведуть містян до безпечних міст. Сирена виє безперервно.

Минуло вісім хвилин та одинадцять секунд.

На десятій хвилині його рвучко смикають назад й міцно стискають плече.

— Ось ти де, — пан Флоренс усміхається аж надто вже радісно й нещиро. — Я всюди тебе шукав.

— Не варто було.

— На жаль, Тео немає з нами спільної думки щодо цього.

Флоріан стримує розчароване зітхання.

— Не розумію, чим ти так припав їй до душі, — от хто зітхання не стримує, так це пан Глейдвін. — Якби вона могла розірватися натроє, мені б не довелося проводити ці хвилини з тобою.

— Хіба вас хтось зобов'язував?

— Мене ввічливо попросили.

— Зрозуміло.

— Тим паче, ти досі під наглядом. Ота штука на твоїй голові не повинна там бути, розумієш?

Флоріан мугикає.

— Гарна розмова, — з ентузіазмом тягне чоловік. — Не викинь фокусів по дорозі, повернися додому й зробимо вигляд, що все гаразд. Більша частина бривійців вже мала дістатися до своїх Ходів, тож залишилися тільки ми. Подорож майже закінчилася.

Яке щастя. Хлопець бажає не відповідати.

Морозне повітря б'є в спину. Довгувате скручене волосся падає Флоріанові на очі. Закам'янілий хворобливий жебрак сміється їм в обличчя. Пан Глейдвін поруч раптово напружується і озирається. Він повторює за ним, але не бачить нічого, крім неквапливих містян, яких доєднують до їхньої невеликої групи.

Однак щось незрозуміле почуває й Флоріан. Ледь помітне, як ниточка павутиння, яку не бачиш, поки вона не прилипне до щоки. Тремтіння, яке виривається з грудей. Серцебиття, яке раптово стає надто важким й гучним настільки, що всі навколо можуть почути його ритм.

Флоріан набирає повітря в легені й повільно випускає його, міцніше стискаючи руки в кулаки. Він рахує до п'яти, робить паузу, а тоді зупиняється на п'ятнадцяти. Здається, інші також починають щось відчувати — нарешті, після стількох секунд!

Це те, що раніше Флоріан, будучи звичайним, називав інтуїцією. Це те, що в їхніх навчальних посібниках описується як внутрішня сила, яка попереджає про небезпеку. Це тривога, яка забиває усі думки однією: зараз щось станеться, щось неодмінно відбудеться й обійти це неможливо.

— Вітер змін, — шепоче пан Флоренс й Флоріан подумки повторює слова.

Вітер змін! Одна із найхарактерніших ознак небезпечного середовища. Це холодний, колючий вітер, який зазвичай б'є в напрямку примарної безпеки. Відрізнити від звичайного зимового вітру його легко, навіть взимку — спільно з внутрішньою силою, вони завжди попереджають про загрозу разом.

— Це Вітер змін, — повторює чоловік набагато гучніше. — Це місто…

Він не встигає договорити.