Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Розділ 31: Дільничий ледь не потрапляє у пастку

Після того, як село почало гудіти від нових чуток про млин, капітан Буряк знову вирішив діяти.

— Досить із мене цих казок! — заявив він на весь центр села.

— Ви це вже казали минулого разу, — нагадала баба Варвара, ледь приховуючи усмішку.

— Так! Але тепер я доведу, що там нічого нема!

— Вдень? — підозріло запитала баба Марія.

— А коли ще?!

— Може, вночі?

— Ви думаєте, я псих?!

— Ну, іноді здається… — тихенько пробурмотів Іван, стоячи збоку.

Але Буряк не слухав.

Він гордо підняв голову і рушив до млина.

За ним, як завжди, попленталися цікаві селяни.

І, звісно, слідопити.

Всі чекали, чим це закінчиться цього разу.

Коли капітан Буряк дійшов до млина, він спинився перед дверима.

Глядів на них із виразом "Ну зараз я вам покажу, що тут нічого нема".

Але потім...

Він не пішов усередину.

Акуратно постукав у двері.

— Є тут хтось?

Тиша.

Селяни перекинулися поглядами.

— Може, ще вітання передати? — саркастично сказав дід Петро.

— Не бурчіть! Це офіційна процедура! — огризнувся Буряк.

І тоді він нарешті увійшов.

Слідопити ледь стримували сміх.

— Офіційна процедура, ага, — пробурмотів Тимко.

Але вже через кілька секунд ніхто не сміявся.

Бо сталося дещо зовсім неочікуване.

Буряк тільки-но зайшов усередину, як зверху пролунав гучний тріск.

Селяни різко підняли голови.

— Що це було?! — вигукнув Іван.

І в цей момент...

Зі стелі з тріском зірвалася велика дошка і полетіла просто на Буряка!

— ЙОЙ!

Він стрибнув у бік, перечепився через поріг і...

Впав прямо в стару бочку з якимось сміттям!

ГРЮК!

БАХ!

ШУМ, ГАМІР, ЛАЙКА!

Всі завмерли.

— Він живий?! — нарешті прошепотів Тимко.

З купи уламків і борошняного пилу піднялася одна рука.

— Я… ЖИВИЙ…

Іван ледь не розсміявся від полегшення.

— Та ну, з такою витривалістю він точно не вразливий.

Але Буряк був не просто живий.

Він був злий.

Коли капітан нарешті вибрався з-під уламків, він був уся в борошні, пилюці і… страшенно розлючений.

— ХТО?! ХТО СКИНУВ НА МЕНЕ ЦЮ ДОШКУ?!

Селяни відступили назад.

— Капітане, але ж там нікого не було… — обережно сказав дід Петро.

— Ну, звісно! "САМО ВПАЛО"?!

— Може, воно справді само? — припустила баба Марія.

— Та що ви мені тут розказуєте! Це або хтось мене налякати хотів, або тут реально щось не те!

— Ого, так ви вже не відкидаєте варіант, що тут щось не те? — підколов Тимко.

— Я НІЧОГО НЕ ВІДКИДАЮ! Я ПРОСТО РОЗБЕРУСЯ!

— І як? Влаштуєте обшук? — усміхнулася Соломія.

— Саме так!

— Знову вдень?

— А КОЛИ ЩЕ?!

— Ну, може, вночі?

— Ви мене дратуєте.

Селяни почали перешіптуватися.

Бо навіть ті, хто не вірив у містичні речі, розуміли:

Це був не просто випадковий збіг.

Слідопити відійшли трохи далі, щоб поговорити.

Максим подивився на дах млина.

— Ви ж самі бачили. Ця дошка не могла просто так впасти.

— Ну, якщо тільки вона не чекала на Буряка все своє життя, щоб упасти саме в той момент, коли він зайшов… — сказав Тимко.

— Тобто… це була пастка? — пошепки запитала Соломія.

— Або нас попереджають, або… нас хочуть позбутися, — сказав Максим.

Іван здригнувся.

— "Позбутися"? Ой-йой…

Вони ще раз глянули на млин.

Він стояв темний і мовчазний.

Але вони знали, що він не порожній.

І тепер було питання:

Хто там? І чого він хоче?

Капітан Буряк знову витрушував із себе пилюку, погрожуючи "знайти винного".

А слідопити дивилися на нього і розуміли:

Він нічого не знайде.

Бо те, що вони розкривали…

Було набагато більшим, ніж міг уявити навіть він.

І найголовніше ще чекало попереду.

Бо якщо хтось намагався налякати або прогнати їх…

Це означало, що вони вже занадто близько до правди.

Максим витер руки і сказав:

— Ми повинні повернутися в млин ще раз.

Іван голосно зітхнув.

— Ну звісно.

Соломія кивнула.

— Цього разу без Буряка. Він нам тільки заважає.

— Ми йдемо вночі? — запитав Тимко.

Максим глянув на млин.

Він був темним.

Занадто тихим.

Але він чекав.

— Так. Ми йдемо вночі.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍