Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 28: Коли минуле стає небезпечним

Джейсон підняв на мене затуманений погляд і розплився в усмішці: 

— Ізабелла, яка зустріч! Що ти тут робиш?

 Я була настільки вражена, що на деякий час утратила дар мови. Як Джейсон, завжди такий охайний і спокійний, міг опинитися в такому місці та в такій сумнівній компанії? Він рушив до мене, розкинувши руки, ніби збирався обійняти. Я ухилилася, а Джейсон, глянувши на мене з образою, сказав: 

— Ось ти як, значить? Уже й гидувати мною почала? Що, той дід кращий за мене?

 Він намагався вирівнятись, але не втримав рівновагу й сперся на стіну. 

— Е, так це та сама твоя дівчина, що проміняла тебе на багатенького діда? — п’яний чоловік, один із приятелів Джейсона, зробив крок до мене й зупинився, розглядаючи з неприхованою цікавістю.

 — Майже проміняла, — театрально змахнув руками Джейсон, від чого його знову хитнуло. 

— Я тут горе заливаю, а вона там у грошах купається. 

— Проміняла? — його слова були настільки абсурдні й несправедливі, що я ледь стримала бурю обурення. 

— Ти ж знаєш, що це неправда! 

Навряд чи Джейсон усвідомлював, що говорив. 

Видно, моя втеча та новина про шлюб за контрактом із Вороно́м вразили його сильніше, ніж я думала. «Вразили настільки, що він подався в бордель», — єхидно відгукнувся внутрішній голос, але я вирішила його не слухати.

 — Джейсоне, ти п’яний, — я постаралася говорити м’яко, аби не викликати агресії. — Тобі треба поспати. Завтра ти пошкодуєш про сказане.

 — А ти мені не дружина! — випалив він зі зловтіхою. — Що хочу, те й роблю! 

— Правильно, — підтримав його приятель п’яним язиком. — Не дружина! Знай своє місце, не лізь упоперек! У мене б от де сиділа, — він показав мені кулак, — і мовчала! 

Від злоби в його голосі по спині пробігли крижано-холодні мурахи. Тривожне передчуття нависло над плечима, майже перетворюючись на паніку.

 Я розгублено озирнулася — крім нас у провулку нікого не було. Ось зараз я б щиро зраділа, якби за мною стежив пан Рауф.

 — Добре, я зрозуміла, не будемо сперечатися, — миролюбно сказала я, роблячи маленькі кроки назад. — Не стану вам заважати насолоджуватись святом. — А куди це ти зібралася? — Джейсон із несподіваною спритністю заступив мені дорогу. 

— Ти ж тільки прийшла, а ми ще докладно не поговорили!

 — Про що ти хочеш поговорити? — я старалася говорити спокійно й не показувати страху. Він сперся рукою об стіну поруч із моїм плечем, майже притискаючи мене до будинку. З іншого боку, за два метри, тупцював його приятель, той, що погрожував кулаком. Третій з компанії стояв трохи осторонь і з цікавістю спостерігав. Я почувалась загнаною в пастку. Панічні думки металися в голові, але виходу я не знаходила.

 — Ми тільки зустрілися, а ти навіть обійнятись не захотіла! Старого свого цілуєш? А якщо я тобі заплачу, поцілуєш? — Джейсон поліз до кишень, витяг кілька срібних монет і сунув їх мені під самий ніс. 

— Що ти таке говориш? Ти ж знаєш, що все не так! — прошепотіла я у відчаї. — Ти лякаєш мене, будь ласка, зупинись! 

Сльози виступили на очах, ще трохи — і мене накриє хвиля дикого жаху. Це не міг бути той Джейсон, якого я знала! Навіть те, що він п’яний, не могло його виправдати. 

— Покажи їй! — зі сміхом вигукнув третій. — Що той дід може дати такій красуні? Нехай хоч дізнається, як це — бути з чоловіком!

 — А справді, — протягнув Джейсон, посміхаючись. Його мутні очі налилися кров’ю, а від запаху алкоголю мене нудило. Я спробувала вирватися, але він легко мене втримав, схопивши за капюшон, і знову притис до стіни. 

— Джейсоне, негайно припини! — я вже не стримувалась і закричала на весь голос. 

— Хтось, допоможіть! Відповіддю був п’яний регіт його приятелів. 

Тим часом мій колишній наречений намагався розстібнути мій плащ, не звертаючи уваги на мої відчайдушні спроби відштовхнути його руки. Коли йому набридло вовтузитись, він смикнув тканину так, що ґудзики з тріском розлетілися в різні боки. Я щосили пручалась, але йому вдалося схопити мене за зап’ястки й зафіксувати над головою, притиснувши до холодної, брудної стіни. Він легко тримав їх однією рукою, а другою шарив по моєму тілу. 

— Джейсоне, будь ласка, не треба, — схлипувала я. — Це не ти, зупинись!

— Досить прикидатися, — прошипів він мені в обличчя. — Чому тому можна за гроші, а мені — ні? Чим я гірший за того діда? 

Джейсон схопив мене за підборіддя, не даючи відвернутися, і потягнувся до моїх губ. Я зажмурилась, готуючись до найгіршого. 

Але раптом усе припинилося. Мої руки стали вільними, а тіло Джейсона, що притискалося до мене, зникло. Почувся глухий удар — ніби хтось влетів у стіну будинку й сповз нею, стогнучи від болю. 

А слідом пролунав низький, глузливий голос: 

— Я правильно зрозумів, що це і є наш світлолиций Джейсон? 
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍