Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Як думаєш, відьма могла нас обманути і заманити в пастку? — запитав Лукар, погляд якого був зосереджений на темряві перед ними, як ніби він шукав відповіді в нічному ландшафті.
Ділан замислився на мить, оцінюючи ситуацію.
— Не знаю, — відповів він, розуміючи, що Лукар має на увазі, — але якби вона хотіла нас вбити, зробила б це у готелі.
Лукар кивнув, але не здавався впевненим.
— Це місце дивне, — продовжив він, — мені навіть важко уявити, що тут міг робити Даніел. Він не відходив далеко від земель стаї. А це місце занадто далеко від усього, що він знав.
Ділан дивився вперед, якось глибше занурюючись у свої думки.
— Напевно в нього була причина тут бути, — сказав він, — і ми її, скоріше за все, не дізнаємося.
Тиша запала знову, але цього разу в ній було більше тривоги.
Ліс огортав їх темрявою, а вітер шарудів у верхівках дерев, створюючи відчуття, ніби самі тіні спостерігають за ними. Лукар і Ділан йшли мовчки, зосереджено вдивляючись у шлях перед собою. Земля під ногами була волога, вкритa сухим листям і уламками гілок, що хрустіли під їхніми кроками.
Раптом серед дерев вони побачили маленький дерев’яний будиночок. Його дах був частково провалений, вікна вибиті, а двері ледь трималися на завісах. Будівля виглядала покинутою вже багато років, та все ж щось у ній викликало неприємне відчуття.
— Це місце не виглядає дружнім, — тихо сказав Ділан, зупинившись біля входу.
— І все ж ми тут, — відповів Лукар, легенько штовхнувши двері. Вони скрипнули, ніби самі протестували проти їхньої присутності, і відчинилися.
Всередині панував безлад. Меблі були розбиті, підлога встелена уламками дерева, паперу та битого скла. Здавалося, що тут нещодавно відбулася бійка — і досить жорстока. Запах пилу, сирості й чогось ще, ледь відчутного, висів у повітрі.
Лукар обережно зробив кілька кроків вперед, вдивляючись у хаос навколо. Його увагу привернув металевий відблиск на підлозі. Він нахилився й підняв срібний ланцюжок. На ньому висіла прикраса — ікло, гостре й відполіроване, як оберіг.
— Це виглядає знайомо, — пробурмотів він, стискаючи знахідку в пальцях.
Ділан нахилився ближче, його погляд похмурішав.
— Це вовче ікло, — сказав він тихо. — І не просто якесь...
Лукар зосереджено розглядав ланцюжок, у його думках почало складатися щось тривожне.
— Це належало Даніелу, — промовив він, відчуваючи, як його серце забилося швидше.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт», після закриття браузера.