Читати книгу - "Тінь у його домі, Ірина Айві"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А може, лікар сказав йому про мою вагітність? Ні, це неможливо. Я ж сама просила, щоб він не говорив, сказавши, що хочу влаштувати сюрприз. Звідки тоді ця холодність і гнів?
– Проходь і зачини за собою двері, – доволі грубо сказав Дем’ян, навіть не озирнувшись.
Я мовчки виконала його наказ. Двері за мною зачинилися з глухим стуком, і це чомусь прозвучало як вирок. Я підійшла до його робочого стола й зупинилася навпроти нього.
Дем’ян сидів, здавалося, занадто спокійно, але цей спокій був оманливим. Його пальці ритмічно постукували по краю стола, а очі дивилися прямо крізь мене, наче в них вже визріло рішення.
– Ти, мабуть, думаєш, чому я тебе покликав? – запитав він.
Зазвичай Дем’ян звертався до мене на ім’я. Але сьогодні… Сьогодні він ніби забув, як мене звати.
– Говоріть. Я уважно вас слухаю, – відповіла я спокійно, хоча всередині все стискалося.
Він на секунду затих, вивчаючи мене своїм холодним поглядом.
– Мова піде про нашу угоду. Я просив народити мені сина, – почав Дем’ян, дивлячись на мене з тим самим холодом у очах.
Я зробила глибокий вдих, намагаючись зібратися з думками.
– Я вчора їздила до клініки. Мені зробили УЗД, і...
– Це не важливо, – різко перебив він. – Наша угода скасовується. Мені більше не потрібен син. Усі твої моральні та матеріальні збитки я готовий оплатити.
Моє серце ніби зупинилося. Слова не відразу знайшли дорогу до мого розуміння.
– Зачекайте... як це "не потрібен"? Ви думаєте, що може народитися дівчинка? – я намагалася втриматися від хвилювання, але голос усе одно затремтів.
Він нахилився вперед, упираючись ліктями в стіл, і вимовив:
– Я просто не планую заводити дітей. Вони мені не потрібні. Я не хочу ставати батьком ні для дівчинки, ні для хлопчика. Що не зрозуміло?
Я застигла, дивлячись на нього, ніби чуючи зовсім чужу людину, яку зовсім не знаю.
– Здається, мені все зрозуміло, – тихо сказала я, зупиняючи себе від зайвих емоцій. – Вам взагалі не потрібні діти.
– Саме так, – відповів він спокійно, наче ми говорили про якусь дрібницю.
Кілька секунд ми мовчали, і я намагалася вгамувати бурю всередині себе.
– Я можу повернутися до роботи? – запитала я, піднявши голову й зустрівшись із його поглядом.
– Так, – коротко відповів він, знову повертаючись до своїх паперів, наче наша розмова вже завершилася.
Я розвернулася й вийшла з кабінету, але, зачинивши за собою двері, зрозуміла, що в цей момент я назавжди зачинила своє серце для Дем’яна. В моєму житті і в житті нашої дитини йому немає місця.
Через кілька хвилин я повернулася до його кабінету. Дем'ян підняв погляд від паперів, здивовано спостерігаючи, як я мовчки поклала банківську картку на його стіл.
– Я не витратила жодної копійки з вашої картки, – сказала я рівним, але холодним голосом. – Оскільки наша угода скасована, ваші гроші мені не потрібні, як і відшкодування моральних збитків.
Він нахмурився, але не одразу відповів.
– Лідо…
Я підняла руку, зупиняючи його. Дем’ян достатньо сказав. Навіть більше ніж я можу зрозуміти.
– Вибачте, мене чекає робота, – додала я, повертаючись до дверей, щоб вийти й більше ніколи сюди не повертатися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь у його домі, Ірина Айві», після закриття браузера.