Читати книгу - "Доля у смартфоні, Тихий Лис"

Ми сіли в автівку. Усередині - чисто, затишно, пахло свіжістю. Я відчула, що він старався. Йому було важливо, щоб усе було добре. Але він не розкривав карт до кінця, тримаючи інтригу попри мої допити.
Машина вирвалась за місто, ковзнула трасою, а потім звернула на вузьку дорогу, обрамлену деревами, що вже скинули яскраве листя. Осінь була скрізь - у кольорах, у повітрі, у нашому настрої.
- Ти мене в ліс везеш? Це натяк, що я тобі вже набридла? - підморгнула я з усмішкою.
- Можна зіграти в згвалтування - почав Сергій з тим самим своїм чорненьким гумором, але я одразу зупинила його:
- Ні! Без дурниць. 
- Ох, як мені подобається, що ти вже вжилася в роль.
- Не смішно! - стукнула його в плече - Дурник.
- Добре-добре, - засміявся, приймаючи мою "серйозність". - Але ти така мила, коли ображаєшся. Особливо з цими губками.
Він лагідно поправив пасмо мого волосся, і в ту мить я знову відчула, що ніде і ніколи мені не буде так добре, як біля нього.
Нарешті ми зупинилися. Перед нами - стрілецький клуб, великий банер з написом "У десятку. Стрілецький клуб". Військовий у бронежилеті на фото ніби зустрічав нас поглядом.
- Ти мене привіз в тир? - здивувалась я.
- Так. Але не просто як глядача. У мене для тебе навіть одяг є, - кивнув на рюкзак позаду.
Я відкрила сумку і там була форма. Справжня. Чиста, випрасувана, зі знайомим ароматом його прального засобу. Я переодяглася просто в машині, трішки ніяковіючи, але захоплення переважало. Форма сиділа майже ідеально, лише рукави трохи довші - та це навіть здавалося милим. Коли я вийшла, Сергій окинув мене оцінюючим поглядом і посміхнувся з гордістю.
- Виглядаєш, як небезпечна штучка, - сказав і лагідно поцілував мене в лоб. - Моя спецоперація "Очарування" успішно виконана.
- Ох ці твої рольові ігри, - розсміялася я, відчуваючи, як щастя повільно, але впевнено розливається в мені.
Такого побачення в мене справді ще не було. І я вже знала - цей день запам'ятається назавжди.

Ми зайшли на територію комплексу. Вдалині лунали глухі, чіткі постріли - кожен з них бив мені десь у серце, викликаючи тривожну пульсацію в скронях. Це було щось нове, незнайоме, трохи страшне. Я зупинилася на мить, інстинктивно. Сергій стиснув мою руку, впевнено подивився в очі - той самий погляд, яким він завжди повертав мене до реальності і повів далі. Нас зустрів молодий хлопець у тактичному спорядженні. Його усмішка була надто привітною, а погляд трохи затримався на мені - і я відчула, як рука Сергія в моїй стала ще рішучішою.
- Вітаю в клубі "В десятку". Ви записувалися на сьогодні?
- Так, бронювання на ім'я Скілл, - відповів Сергій коротко, стримано.
- Чудово, тоді я зараз все підготую: спорядження, інструктаж...
Але Сергій його вже не слухав. Його погляд потемнів, щелепа напружилась і стало ясно: причиною було зовсім не обслуговування. Просто цей хлопчина надто довго і надто явно розглядав мене.
- Залиш це мені. Я сам проведу інструктаж, - голос його був спокійний, але в ньому читалося неприховане "не чіпай моє".
- Але за правилами...
- Я сказав - сам, - відрізав Сергій і рушив повз, ніби той хлопець вже більше не існував. Замість нього він попрямував до кремезного чоловіка з бородою, що саме вийшов з сусіднього приміщення.
- Бєс! - вигукнув Сергій з тією рідкісною щирістю, яку я чула від нього нечасто.
- Скілл! Сто років тебе не бачив, друже! - бородань обійняв його міцно, по-воєнному, з ляпасом по спині.
- Я сьогодні не сам, - сказав Сергій, і з легкою гордістю в голосі кивнув на мене.
- О-о-о! А це хто така мила "штурмовичка"?
- Знайомся, це Софа. Моя дівчина, - сказав він просто, ніби між іншим, але для мене ті слова були гучнішими за будь-який постріл. Це вперше він представляв мене своїм друзям, назвав "своєю". Всередині щось трепетно защеміло - приємно, лоскотно, по-справжньому.
- Добрий день, - тихо мовила я, відчуваючи себе дівчиськом серед справжніх чоловіків.
- Соф, це Бєс - мій побратим. Ми з ним...
- Та що там "ми з ним"! - перебив бородань, весело глянувши на Сергія. - З цим бовдуром ми ще чотири роки тому по лісах і посадках двіжували. Наче вчора було.
- Було діло... - зітхнув Сергій, на мить ніби поринувши в спогади. - Видай нам екіп, сьогодні стрілятиме Софа. Хочу сам бути її інструктором, якщо не проти.
- Та без питань! - махнув рукою Бєс. Потім кинув до того ж юнака, який усе ще стояв остовпіло: - Малий, цей дядько тягав залізяки, ще коли ти на перервах їв бутерброди з кетчупом. Спокійно. Він усе покаже краще, ніж будь-яка методичка.
Сергій кивнув, задоволено посміхаючись, і ми рушили втрьох у бік споряджувальної. Лише тоді я помітила, що Бєс накульгує - тихо, не роблячи з цього трагедії. Але цього було достатньо, щоб зрозуміти - фронт лишив слід. І він більше не повернеться туди.
У приміщенні хлопці дбайливо допомогли мені одягнути бронежилет. Важкий, холодний, він спершу різко вперся в плечі, немов випробовуючи мене. Сергій взяв до рук гвинтівку - зосереджено, впевнено, із серйозністю, яка аж підкреслила його риси. Ляскіт затвору, клацання металу - і я мовчки, із захопленням, спостерігала за ним. Він був у своїй стихії.
Потім він взяв якісь кольорові коробочки в Бєса й повів мене на стрільбище. Там, перед мішенями, він акуратно надів мені навушники, що повністю огорнули мої вуха, занурюючи у глуху тишу. Лише коли Сергій натиснув щось збоку, я почула його голос - трохи інакший, ніби через динамік.
- Це для того, щоб не глушило, але я міг говорити з тобою, - пояснив.
Я кивнула. Все ще трішки губилася у новому середовищі, але слухала уважно, кожне слово ловила - не лише тому, що хотіла навчитись. А тому, що це був він. Його голос був спокійним, чітким. Впевнений, як і його дотик, коли він допоміг мені виставити руки, правильно прикласти приклад до плеча. І в ту мить зброя в моїх руках перестала здаватися мені ворожою. Я була не просто з ним - я була під його захистом. І разом ми починали щось нове. Своє. Сергій проводив мені інструктаж з техніки безпеки:
1. Завжди поводься зі зброєю так, ніби вона заряджена. Незалежно від того, чи ти впевнена, що зброя розряджена, завжди дотримуйся цього принципу. Не спрямовуй зброю на те, у що ти не маєш наміру стріляти.
2. Ніколи не спрямовуй зброю на те, у що ти не маєш наміру стріляти. Це правило тісно пов'язане з першим. Слідкуй за тим, куди спрямований ствол зброї в будь-який момент часу. Уникай випадкового наведення на людей, тварин або речі, які ти не хочеш пошкодити.
3. Тримай палець поза спусковим гачком до моменту, коли ти будиш готова до пострілу. Палець повинен лежати рівно вздовж корпусу зброї або на спусковій скобі, але ніколи на самому спусковому гачку, поки ти свідомо не вирішиш здійснити постріл і не навела зброю на ціль.
4. Перш ніж вистрілити, переконайся у своїй цілі та в тому, що знаходиться за нею. Ти повинна чітко бачити свою ціль і бути впевненою, що за нею немає людей, тварин або інших об'єктів, які можуть бути уражені кулею після пробиття цілі або рикошету.