Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— О, ти вдягнувся тепліше, — сказала Джейн, коли побачила Генрі у светрі.

Вона доходила до їхнього столику надворі з оранжереї. Минувши стовбур каштана, Джейн змела рукою зі столу кілька жовтих листочків і присіла на своє місце.

— Як пройшли ваші заняття? — запитала вона, крадучи в брата кружку.

Він не заперечував, бо був трохи зайнятий — дописував практичну в зошиті на столі. З таким виглядом Генрі нагадував Алісі молодого професора. Не вистачало лише капелюха й запаху гіркої кави.

— Як бачиш, просто супер, — пробелькотів він.

— Боже, що ти вже пишеш? Не схоже на ваші предмети.

— Це основи аеродинаміки. На відміну від тебе я заробляю гроші. Не відволікай.

— Зрозуміло.

— Люсі, а в тебе як справи? — поцікавилася Марія. — Маєш похмурий вигляд.

Люсі мала вигляд людини, яка кілька днів не бачила теплої ковдри. Не піднімаючи голову, вона зітхнула та підвела погляд.

— Я просто не виспалася. У мене перед сніданком вже пройшло одне заняття. Синтія зі своїм розкладом нас не щадить. Ще й так дивно почуваюся останнім часом, але це, найімовірніше, через стрес. Завтра ж іспит.

Аліса, як ніхто інший, розуміла хвилювання подруги. Думки про іспити не давали їй спокій навіть більше, ніж сутичка з гвардійцем. Якщо вона не впорається — це кінець. У чарівників без освіти майбутнього немає, принаймні в межах закону. Намагатися жити без магії вона теж не хотіла. Після закриття цирку й поготів, бо тепер їй взагалі нікуди йти. Крім Академії, інших варіантів в Аліси не було, і вона боялася, але водночас мала хороший стимул.

— Зрозуміло. Ну, у тебе поки все гаразд. — Марія хмикнула з глузливою посмішкою. — На відміну від Аліси.

— А я що? — Вона здивовано насупилася.

— Забула вже про Нейтера? То я тобі нагадаю. До речі, ти його сьогодні не бачила? — Вона стишила голос: — У натовпі гвардійців на майданчику його зараз не видно. Може, вичікує тебе в якомусь темному закутку.

Аліса закотила очі.

— Уже уявляю: сидить під сходами в гуртожитку, водить пальцем по пилу. І чхає так добряче, по-гвардійськи.

— Привітайте мене, я дописав, — радісно обізвався Генрі.

У наступну мить він підкинув зошит над столом, і його підібрав вітер. За лічені секунди робота опинилася в руках заклиначки повітря. Вона вдячно кивнула. Генрі показав рукою щось на кшталт «будь ласка». Однак спокій тривав недовго, бо його раптово перервав чужий крик. Він доносився у двір, наче з небес. Одночасно піднявши голови, вони побачили гвардійця, котрого підкинули в повітря так високо, що Аліса не могла розгледіти вираз його обличчя.

Від стрімко піднімався вгору, а коли почав падати, студенти знизу зчинили паніку, наче розгублені мурахи. Першокурсники з кафедри заклиначів повітря не могли його сповільнити.

— От халепа, — сказав Генрі.

Крик хлопця продовжувався. З головного корпусу вибіг Джон, разом із племінником, але вони не могли б нічого зробити. Марія заплющила очі, щоб не бачити, як гвардієць розіб’ється на смерть. Аліса навпаки не могла відвести погляду. Вона мала цьому запобігти, вона здатна. Однак вона думала надто повільно.

На майданчику раптом виріс величезний пагін. Він обв’язав живіт хлопця і, зігнувшись у параболу, повільно опустив його на землю. Крик вщух. Гвардієць вижив. Неймовірна рослина за мить безсило впала додолу. В Академії аж стіни задрижали. На щастя, вона нікого не зачепила.

Рука Джейн, направлена на поле, тремтіла. Обличчя скривилося.

— Боже мій, ти це зробила? — запитала Аліса.

Джейн мовчала, підперши голову рукою. Схоже на запаморочення.

— З тобою все добре? — обізвалася Люсі.

— Так, просто це для мене занадто потужна магія, — тихо сказала вона. — Це скоро мине.

Нічого собі магія — Аліса такий великий пагін у житті не створить.

— Ми можемо допомогти? — запитала, підводячись з місця.

— Відведіть її в оранжерею, — кинув Генрі, а сам побіг на допомогу до майданчика.

— Який жах тут відбувається, — бурмотіла досі налякана Марія, огорнувши чашку двома долонями.

Аліса хитнула головою, вагаючись, що їй робити. Зрештою, вона вирішила допомогти Джейн.

— Гаразд, підводься.

Вона взяла її під руку.

— Усе справді добре, мені не треба… — Джейн замокнула на півслові через різке відчуття нудоти.

— Сама впораєшся? — кинула Люсі до Аліси.

Вони з Джейн помалу почали розвертатися до оранжереї.

— Так, ви йдіть на майданчик. Там точно є, кого заспокоювати.

Люсі кивнула й побігла вслід за Генрі. Тим часом Марія з широко розплющеними очима сьорбала чай. Дорогою Аліса в одну мить зустрілася поглядом з Нейтером. Він нічого їй не сказав, а лише подякував Джейн за допомогу й побіг на майданчик. Може, він про випадок на каналі й справді забуде? Або вирішив затіяти довгу гру.