Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

За хвилину вони вдвох зникли за ширмою оранжереї. Там двоє заклиначів рослин, яких Аліса раніше не бачила, забрали Джейн до себе. Простоявши кілька секунд всередині й заспокоївши серцебиття, Аліса вийшла назовні й, не вигадавши кращого варіанту, вирушила до бібліотеки.

***

У тихому спокої поміж книжок Аліса провела решту дня до обіду. Зголоднівши, вона забрала з собою одну цікаву книжку про взаємозв’язок емоцій і магії та попленталася до кімнати в гуртожитку.

Поклавши книгу на поличку спільної шафи, вона вже зібралася йти до їдальні, коли зі спальні донісся шурхіт. «Мабуть, Марія», — з цією думкою Аліса відчинила двері, а за ними побачила гвардійця. Спершу вона завмерла зі страху, думаючи, що це Нейтер. Невже він такий мстивий? Підіждав її одну в її ж кімнаті? Проте, коли той хлопець повернувся, вона його не впізнала.

Він дивився на неї так само здивовано, як і вона на нього. Не зронивши ні звуку, він обминув її і поспіхом вийшов у коридор. Що ж, варто було очікувати, що Марія може когось привести, але ж ні — її подруги в спальні не було. Тоді Аліса, второпавши це, швидко кинулася навздогін за грабіжником.

Вона бачила, як він спускався сходами всього лише за кілька метрів від неї.

— Стій, — крикнула, біжучи за ним слідом.

Гвардієць не зупинився, але й вона відступати не збиралася. Коли він вибіг надвір, його швидкість зросла. Аліса, не бажаючи витрачати більше сил, сповільнила ходу, підняла руку й одним плавним рухом змусила кров хлопця в нозі на мить зупинитися. Достатньо довго, щоб він впав на землю. Схопивши коліно, гвардієць закричав, привертаючи до себе увагу інших надворі. Алісі ж на них було байдуже.

— Що ти робив у моїй кімнаті? — рішуче запитала вона, підійшовши до лежачого.

— Яка на хрін різниця? Що ти зробила з моєю ногою?

Зверхність у його голосі розлютила її ще більше. Аліса наступила на ногу гвардійця черевиком, суворіше повторивши:

— Я задала тобі запитання. Відповідай.

Але він мовчав, а його погляд перекинувся трохи вбік від Аліси. Раптом її хтось схопив за передпліччя, відтягуючи від хлопця. Підвівши очі, вона зустрілася з жорстоким поглядом Нейтера, котрий одразу ж гримнув:

— Що ти таке робиш?

Вона дивилася в його очі, кольору ясного неба, але чула грім. Він застав її зненацька, та Аліса не збиралася відступати. Вона зухвало підняла підборіддя. Нейтер високий. Нижчий за Генрі, але все одно вище середнього. Аліса ледве діставала маківкою до кінчика його носа. Про ширину плечей і говорити не треба. Він був тут, так близько, проте від минулого страху в неї не лишилося й сліду. Тільки нестримне бажання спалахнути від люті. Вона скинула його руку й відповіла:

— Це ти його прислав? Не даєте мені спокою у власній спальні? Як мужньо! Це так по-гвардійськи.

— Про що ти говориш? — тихіше промовив Нейтер. Його погляд пронизував її майже як лезо.

— Той гад вдерся у мою кімнату. І не роби зараз вигляд, що ти до цього не причетний.

Ці слова справді стали для нього несподіванкою. Він повернув голову до грабіжника, чекаючи пояснень. Прокліпавшись, той підскочив з землі та відповів:

— Я навіть не знав, що вона там живе. Я хотів залишити на столі подарунок для однієї дівчини, а ця навіжена побігла за мною і ще й ногу мені відняла своєю довбаною магією! Угамуйте її, поки вона нікого не вбила.

На мить макітра Аліси вимкнулася. «Прокляття, це ж треба було так помилитися!» Нейтер ніколи б не прислав когось за нею. Це ж очевидно: помста — справа особиста. Той хлопець просто звичайнісінький бовдур, котрий намагався зобразити романтика.

— Браяне, іти можеш? — сказав йому Нейтер, поки Аліса досі збиралася з думками.

Він подивився на свою ногу, порухав стопою і кивнув.

— Добре, тоді йди звідси.

Браян без зволікань виконав наказ, подарувавши Алісі наостанок гнівну гримасу. Вона проводжала його поглядом аж до лавок, але не від жалю. За те, що зробила з ним, Аліса не мала жодного каяття. Просто не хотіла дивитися в очі тому, на кому насправді зосередилися всі її думки. План ігнорувати лихо не спрацював. Уже за мить, коли Браян зник, Нейтер заступив її поле зору, поклавши руки на боки.

— Отже, використовуєш на моїх підлеглих магію крові?

— Він сам винен, — пробуркотіла Аліса. — Не треба вдиратися в чужі кімнати.

— Це все ще не виправдовує твої дії. А якби ти його вбила?

У пориві гніву Аліса, чесно кажучи, не розглядала такий варіант розвитку подій. Вона вважала його малоймовірним.

— Як? Через ногу? Я не використовую чари, коли не впевнена, що можу їх контролювати.

Брехня, проте Аліса намагалася звучати твердо. Для цього їй не вистачало гучності, однак підвищити голос чомусь не могла. Нейтер нахилився ближче, дивлячись їй прямо у вічі, і, стишивши голос майже до шепоту, заговорив:

— Четверо водників минулого року думали так само, але це не завадило їм вбити сімох студентів. Хочеш у них запитати, як вони зараз почуваються? Будь ласка! Я можу назвати імена. Усі четверо досі в Академії. Жоден з них так і не поніс покарання. Знаєш чому? Нещасний випадок.