Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

class="p1">Він глянув на Сема, який тихенько похропував.

— Від нас Ворог не дізнається про цю таємницю, — запевнив Ґільдор.

— Ворог? — перепитав Фродо. — Виходить, тобі відомо, чому я покидаю Шир?

— Мені не відомо, чому Ворог переслідує тебе, — відповів Ґільдор, — але про те, що таки переслідує, я здогадався — хоча це й видається мені дивним. Застерігаю: небезпека тепер чигає і попереду, і позаду тебе, й узагалі зі всіх боків.

— Ти про Вершників? Я боявся, що вони служать Ворогові. Хто вони такі, ці Чорні Вершники?

— Хіба Ґандальф нічого тобі не розповів?

— Про цих істот — нічого.

— Тоді, гадаю, і я тобі про них не розповідатиму — щоби страх не втримав тебе від подорожі. Бо, здається, ти вирушив саме вчасно, якщо таки не запізно. Тепер тобі треба поспішати, не гаятись і не озиратися назад, адже Шир уже не є для тебе захистом.

— Важко уявити, які відомості можуть нажахати більше, ніж оці твої натяки та перестороги! — скрикнув Фродо. — Звісно, я знав, що попереду на мене чигає небезпека, проте не сподівався наразитися на неї ще в нашому рідному Ширі. Хіба гобіт уже не може спокійно пройтися від Річки до Брендівинної?

— Але ж бо Шир не тільки ваш, — зауважив Ґільдор. — Дехто жив тут іще до гобітів, а дехто житиме й тоді, коли гобітів не стане. Довкола тебе широкий світ: ти можеш відгородитися від нього, проте його від себе не відгородиш.

— Знаю. Проте він завжди видавався таким безпечним і знайомим. Що я можу зробити тепер? Я планував крадькома покинути Шир і податися до Рівендолу, та, виходить, мене вже вистежили, а я не дійшов іще й до Цапокраю.

— Гадаю, тобі варто дотримуватися свого плану, — сказав Ґільдор. — Не думаю, щоби Дорога виявилася надто важким випробуванням для твоєї мужності. Проте, якщо тобі потрібна більш конкретна порада, звернися до Ґандальфа. Я не знаю причини твоєї втечі, тому мені не відомо, який спосіб нападу обрали твої переслідувачі. Це мусить знати Ґандальф. Сподіваюся, ти зустрінешся з ним, перш ніж покинути межі Ширу?

— Маю таку надію. Та це мене також непокоїть. Я багато днів чекав на Ґандальфа. Він повинен був прийти до Гобітова щонайпізніше дві ночі тому, але так і не з’явився. І тепер я сушу голову над тим, що могло з ним трапитися. Мені чекати на нього?

Ґільдор якусь мить помовчав.

— Ця вість мені не до вподоби, — промовив він урешті. — Ґандальфове запізнення не віщує нічого доброго. Та сказано: Не втручайся у справи чарівників, бо вони підступні та скорі на гнів. Вибір за тобою: іти або чекати.

— А ще сказано, — відповів Фродо, — Не питай поради в ельфів, бо вони скажуть і так, і ні.

— Невже? — засміявся Ґільдор. — Ельфи рідко дають необачні поради, адже порада — небезпечний дарунок, навіть якщо її дає мудрому мудрий, а будь-який учинок може призвести до лиха. Чого ж ти бажаєш? Ти не розповів мені всього про себе, тож чим мій вибір буде кращий за твій? Одначе, якщо ти просиш поради, то я, в ім’я дружби, дам її тобі. Гадаю, ти повинен вирушати негайно, не зволікаючи, а якщо Ґандальф не з’явиться, доки ти вирушиш, то скажу ще й таке: не йди сам. Візьми зі собою друзів, надійних і здатних на все. Тепер ти маєш бути вдячний, бо я неохоче дав цю пораду. В ельфів є власні труди та власні печалі, їх мало обходять гобітські шляхи, як і шляхи інших істот на цій землі. Наші стежки нечасто перетинаються, випадково чи навмисне. Тому ця зустріч може бути не просто випадком, одначе мети її я не збагну, тож остерігаюся говорити багато.

— Я глибоко вдячний, — відказав Фродо, — проте найліпше було би, якби ти відверто сказав мені, хто такі ці Чорні Вершники. Якщо я прислухаюся до твоєї поради, то можу ще довго не побачити Ґандальфа, відтак мені слід знати, що за небезпека чигає на мене.

— Хіба не досить знати, що вони є прислужниками Ворога? — відповів на те Ґільдор. — Уникай їх! Не згадуй і словом! Вони смертоносні. Не питай мене про них! Однак, серце моє завбачає, що, перш ніж усе закінчиться, ти, Фродо, син Дроґо, знатимеш про цих злостивих створінь більше за Ґільдора Інґлоріона. Нехай захистить тебе Ельберет!

— Де ж мені взяти мужність? — запитав Фродо. — Вона мені й справді потрібна.

— Мужність знаходять у несподіваних місцях, — мовив Ґільдор. — Сподівайся на краще! А зараз спи! Уранці нас тут уже не буде, та ми розішлемо гінців по всіх землях. Мандрівні Загони знатимуть про твою подорож, і ті, хто має снагу творити добро, будуть насторожі. Я нарікаю тебе Ельфодругом, і нехай зорі освітлюють кінець твого шляху! Нечасто нас так тішили чужинці, й чудово почути слова Стародавньої Мови з уст інших мандрівників у цьому світі.

Щойно Ґільдор промовив ці слова, Фродо відчув, як на нього находить сон.

— Тепер я спатиму, — сказав він, і ельф провів його до спальні, де вже був Піпін, і Фродо впав на ложе, миттю поринувши в сон без сновидінь.

Розділ 4

Навпростець по гриби

ранці Фродо прокинувся оновленим. Він лежав у спальні, утвореній живим деревом, віти якого сплелись і схилялися до землі; ложе його було з папороті й трави — глибоке, м’яке, з дивовижним ароматом. Сонце просвічувало крізь тріпотливе листя, яке досі зеленіло на дереві. Фродо зірвався на ноги і вийшов.

Сем сидів на траві край лісу. Піпін стояв, вивчаючи небо та погоду. А ельфів і слід прохолов.

— Вони дали нам плоди, напої та хліб, — сказав Піпін. — Ходи-но снідати. Хліб майже такий самий смачний, як і минулої ночі. Я не хотів нічого тобі залишати, проте Сем наполіг.

Фродо сів поряд зі Семом і взявся їсти.

— Які в нас плани на сьогодні? — запитав Піпін.

— Якомога швидше дійти до Цапограда, — відповів Фродо і зосередився на їжі.

— Гадаєш, нам іще доведеться спіткати тих Вершників? — весело запитав Піпін. У світлі вранішнього сонця перспектива зустрічі хоча би й із цілим їхнім загоном його не вельми бентежила.

— Так, можливо, — сказав Фродо, якому не дуже