Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

Розділ 16. Ранок

Катя:

 

-Доброго ранку, красуня,- цілує ніжно мене в щічку Павло.

-Доброго, я і не помітила, як вчора швидко заснула,- намагаюсь протерти очі, та зависаю від картини, що ми вдвох в одному ліжку та під однією ковдрою лежимо, а на мені його біла футболка,- Стоп, стоп! Ми, що спали разом?

-Так, моя вина не втримався.

-Тобто?,- починаю прикривати своє тіло руками, від цього він починає сміятися та вставати з ліжка,- Ти… Ти ось так спав біля мене?,- вказую на нього пальцем, а очі так і не можу відвернути від його оголеного торсу.

-Я що мав спати в своєму ліжку одягнутий?,- натягує на себе спортивні штани,- Доречі, ти така мила коли спиш та така сексуальна в моїй футболці.

-Між нами вчора щось було?

-Якщо ти про секс, то ні. Я лише допоміг тобі з перевʼязкою ран та ти заснула на дивані. Тому я тебе переніс до свого ліжка, щоб тобі було зручно.

-Тоді міг спати на дивані,- не витримую та кидаю подушку в нього, яка була поруч біля руки.

-Ой-йой-йой, моя спляча красуня, розгнівалась,- одягає на себе футболку та піднімає подушку, кладе на місце. Сідає ближче біля мене,- Мені просто захотілось бути поруч, не можна?

-Чому я тобі не можу відмовити?

-Хм, це значить можна,- його посмішка так і розцвіла на обличчі,- Доречі, можеш пару днів не йти до роботи, вважай, що в тебе лікарняний. Думаю, твоє керівництво не буде проти.

-Бо керівництво… це ти про себе?,- хмикаю йому, згадуючи, що я його підлегла.

-Якщо хочеш можеш залишатися сьогодні тут. Я буду радий тебе бачити не тільки в своєму ліжку.

-Ні-ні, я на роботу краще піду,- намагаюся встати та пройти повз нього. Він зупиняє мене за руку де я  опиняюсь в його обіймах.

-Відпочинь ще сьогодні, а якщо хочеш завтра повернешся додому та до роботи. Мені зараз потрібно поїхати в компанію, а ти можеш поспати та набиратися сил, я ближче до обіду приїду до тебе.

-Добре,- все ж таки чомусь мені захотілося погодитись на його пропозицію. Він до мене такий добрий, приємний та турботливий, що мені самій не віриться. Не вже ще залишились такі чоловіки?

-Я мав надію, що ти погодишся. Доречі,-каже вже мені на вушко,- Ти цілу ніч дуже мило закидувала на мене ногу. В наступний раз я вже не зможу стримати свої бажання.

-То точно була я?,- від його слів мені стало соромно.

-Ммм, дай подумати,- відпускає з обіймів та продовжує говорити,- То точно була ти. Навряд чи я тебе ще б з кимось сплутав,- посміхається так щиро, що на душі стає приємно. Він бере потрібні речі та залишає мене в спальні наодинці, щоб я повернулася назад до ліжка.

 

Згодом прокидаюся від яскравого світла в кімнаті, сонце так і пробилось в світлі жалюзі кімнати. Сонячні промені витягують мене з під ковдрі. Нагадуючи, що весна зваблює своєю красою. Та звісно, дзвінок на телефоні, що віддається на кухні так і не замовкає.

 

-Я надіюсь тебе не розбудив?

-Ні, якраз вже прокинулась. Ти не бачив де мій одяг?

-Я його викинув. Тобі в моїй футболці набагато гарніше,- відчуваю, що на тій стороні телефону хтось дуже сильно посміхається.

-Що ти зробив? Дай вгадаю, ти напевно жартуєш?

-Я схожий на людину, яка буде так жартувати?,- хмикає мені, а я стою посеред кухні в одній своїй білизні та в його футболці, що ледве прикриває мої сідниці. На це все дзвонить дзвінок в двері.

-От халепа, ще цього не вистачало? Ти когось зараз чекаєш вдома?

-Це напевно моя секретарка Ірина, відкривай скоріше. На тебе чекає сюрприз.

-Цікаво який? Останнім часом я не дуже полюбляю сюрпризи.

-Тобі сподобається, скоріше відкривай,- слухаюсь його настанови та відкриваю вхідні двері не відключаючи дзвінка, бачу перед собою дівчину з тривожним поглядом, яка споглядає на мене з ніг до голови. В руках тримає багато пакетів, що ледве тримає в долонях.

-Надіюсь, я встигла. Доброго дня, я від Павла Олексійовича.

-Емм… Доброго дня, проходьте будь ласка,- розкриваю сильніше двері та рукою показую, щоб заходила до квартири,- Павло Олексійовичу, ви не хочете мені нічого пояснити?,- намагаюся стримати своє буркотіння та обурення, але не дуже виходить спокійно говорити  з ним по телефону.

-Вибирав на свій смак,сподіваюсь тобі сподобається. До зустрічі Катерино,- не встигаю слова сказати, як він перериває розмову виключивши дзвінок.

-Я залишила все в вітальні. Будуть ще якісь доручення до мене?

-Доручення?,- запитую дівчину, яка так старанно намагається мене обдивитися зі всіх боків.

-Так, Павло Олексійович, сказав, що я сьогодні під вашим керівництвом. Чогось бажаєте, Катерино Вікторівна?

-Ооо, ні-ні, тільки не так. Давай краще познайомимось, мене звати Катя,- протягую їй руку для знайомства,- А тебе як?

-Ірина. Катю, ви не подумайте нічого такого я просто секретар,- видно, що їй не зручно зі мною спілкуватись, хоч вона і приховує за натягненою усмішкою.

-Знаю, знаю. І тебе злий чаклун відправив сюди. Будеш кави?,- та звертаю в бік кухні. Кладу дві кружки для кави.

-Я б залюбки, але чи можна мені з вами пити каву?,- продовжую наливати напій з кавоварки, та чомусь її запитання мене розсмішило.

-А, що я не така людина як ти? Ось тримай, не переживай я не така страшна,- віддаю їй кружку з кавою та теж сідаю навпроти неї,- Він, що тебе заставив бігати з самого ранку? Там так багато пакетів.

-Так, і кожну річ було потрібно фотографувати та відправляти, я вже ніг не відчуваю,- відпиває глоток кави,- Ой, ну я не те мала напевно сказати. Все мене точно звільнять.

-О, ні. За це можеш точно не переживати,- починаю сміятися від цього всього, особливо як вона засмутилася, що ляпнула не те,- Я тебе розумію, він деколи буває такий нестерпний.

-А знаєте, ви мені подобаєтесь,- нарешті бачу її справжню посмішку, цієї такої щирої дівчини,- Ви набагато кращі, ніж Світлана Андріївна. Вона з себе ставила Бог знати що.

-Ммм, Світлана Андріївна… А це хто?

-Ойй, ну вона… Ну, чому я не можу тримати свій язик за зубами,- легенько кусає себе за губу,- От так завжди. Ляпну не подумавши, а потім картаю себе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍