Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

— Він їх варив. Щось по енергоструктурі бачиш?

— Ні, в сенсі її зовсім немає. Навіть у мертвих якась залишкова енергія є. Тут зовсім голяк і кістки світяться, дивно що я бачу. Тому що це білий колір, а я його зазвичай не бачу зовсім він для мене прозорий. А тут щільний і бачу кістку і від неї світіння.

— Згоден із Неєю, — сказав Жорж, — тільки я світіння не бачу. Думаю, через зростання дару ти стала бачити білий колір. Але енергію з'їли повністю.

Прибрала лінзи в спеціальну коробочку і ще раз подивилася на кістки.

— Ні, білий не бачу. То через лінзи спотворення. Бачу тільки силует кісток.

Нічого нового не побачила і від побаченого мені ставало погано, мені дозволили піти. Ігнат сказав суворо:

— Іди до Катьки.

Дівчина дивилася на мене широко розкритими очима. Одразу повела на кухню і підсунула чай із чимось алкогольним. Коли її батько з Маркусом зайшли відразу відчули запах алкоголю від мене.

— Катько, ти з глузду з'їхала?

— Валер'янка на неї не діє. А так вона хоча б не сидить, дивлячись в одну точку. Ви зовсім збожеволіли, залучаючи її до розслідувань. Самі казали, що вона не повнолітня. Хто подбає про її психіку? Так вона хоча б розслабилася, і те, що вона заснула, це добрий знак.

— Багато ти їй налила?

— Ні, трохи в чай хлюпнула.

Маркус відвіз мене додому і там я вже прокинулася. Здивовано подивилася на нього.

— Ти як?

— Нормально, а що мені таке цікаве Катя налила в чай?

— Те, що тобі пити не можна, алкоголь. Як голова, не болить?

— Ні. Ти ще залишишся?

— Мені у відділок потрібно. Ні в якому разі алкоголь не пий, зрозуміла?

Кивнула. Хоча дивне відчуття все ж було, мені хотілося ще. Зробила собі дуже міцний і солодкий чай. І за одне поїла, полегшало. Але згадавши деяких особистостей, яких я бачила п'яними, вирішила, що не буду повторно пробувати. Не хочу мати такий жахливий вигляд, як вони. Взялася за опрацювання будиночка на стіні, за одне направлю думки в потрібному руслі. Будинок вийшов більш об'ємним. Я поки додавала штрихів до малюнка продумувала що там, можливо, для зручності. Багато не вигадувала — диван-ліжко, кілька розкладних крісел, опалення артефактами. Вбиральня самоочисна, теж на основі артефактів, зараз такі ставали дуже популярними. Після опрацювання і продумування будинку відчинила в нього двері. У ньому було все, про що я думала. Побула трохи в будинку, виття не було, хоча за вікном був усе той самий ліс. У будинку була одна кімната, без кухні і вбиральня з водою. Подумала, що потрібно додати тут шафу і невелику зону для кухні. Не знаю чи часто буду сюди навідуватися, але нехай буде. Після повернулася додому. Подивилася на стіну в спальні й намалювала ще двері на стіні та в коморі. Хіба мало що може трапитися.

Ще через кілька днів почула, як клацнув замок вхідних дверей. Я засиділася за роботою і ще не лягла спати. Але ні Діма, ні Маркус до мене так пізно не збиралися. А потім спрацювала сигналізація. Я швидко закрила ноутбук і через двері, намальовані на стіні, перейшла в комору. Стала прислухатися до того, що відбувається. Хтось зайшов до спальні й цілеспрямовано пішов до шафи, відчинив її і почав виламувати потаємні дверцята. Я через мальовані двері вийшла в кімнату і зайшла в будиночок на малюнку.

Через кілька хвилин у кімнаті з'явився дивного вигляду чоловік. Він насупившись, подивився на всі боки і звернув увагу на малюнок, став його розглядати. Я відійшла від вікна. Обличчя я роздивилася, але більш ніж упевнена, що це маска, ілюзія. Через малюнок мені не видно його енергетику. Підійшла до дверей у вбиральню і, заплющивши очі, відчинила двері у свою шафу в спальні, дістала теплий спортивний костюм. І закрила прохід, одягнулася і ще раз подивилася у вікно. Чоловік так само дивився на малюнок. А потім він замахнувся кігтями на малюнок. Я миттю кинулася до дверей і налаштувалася на ділянку, вискочила з будиночка. Не хочу перевіряти що буде зі мною і з будинком якщо він зіпсує малюнок. Вискочила я в кабінеті шефа. Він напрочуд був на місці й курив. Побачивши мене закашлявся. А потім швидко оцінив, що я босоніж і з—під кофти стирчить ночнушка.

— Що сталося?

— До мені хтось вліз. Він знав про мою схованку в коморі. Добре, що я підстрахувалася малюнками.

— Залазь у крісло з ногами. Як тільки одягнутися встигла?

— Він вийшов зі спальні, і я змогла в шафу прохід відкрити. Але в моєму притулку стало небезпечно перебувати, він кігтями замахнувся на мій малюнок. Не хочу перевіряти, щоб зі мною сталося. Чашки зазвичай виходили з дірками.

— Ти його розглянула?

— Це скоріше за все було не його обличчя і в нього кігті були.

— Не важливо, намалюй як запам'ятала. Енергоструктуру бачила?

— Ні. Що мені робити?

— Заспокойся, малятко. Зараз я твоєму хлопцеві подзвоню.

Виявилося, що Маркус отримав повідомлення про злом разом із Денисом і вони вже були в мене в квартирі. З полегшенням видихнули, коли дізналися, що я в безпеці.

— Нея, відчини двері додому, — попросив шеф.

 Кивнула і пішла до звичайних дверей. Вийшли з дверей спальної. Маркус одразу підхопив мене на руки й поцілував. Потім принюхався.

— Дивний запах.

— Я в будиночку була. Він його зіпсував, — сказала засмучено. — Я так старалася облаштовувала його.

— Спробуй відновити, — сказав шеф. — Просто уяви, що будинок цілий і порваний тільки малюнок.

Подумала і зробила те, що каже шеф. А потім підійшла до дверей у спальню. Зачинила їх, а потім уявила, як відчиняю двері в будинок. Вийшло. Будинок був цілим і вже з кухонькою, такою як я уявляла, коли була в ньому.

— Угу, запах звідси, — сказав Маркус за моєю спиною. — Мило тут.

Вийшли назад у квартиру.

— Ви не застали того типа? — запитала в чоловіків.

— Ні, але запах у нього дивний, дикий, небезпечний. Навіть не знаю, чи варто тобі залишатися тут самій?