Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Цього Аліса не знала, як і того, що наставники мають доступ до такої інформації.

— Я не дозволю, щоб з моїми першокурсниками сталося щось подібне цього року, — він вів далі. — Якщо я ще раз дізнаюся, що ти будеш так легко ризикувати життям гвардійців, обіцяю, я зламаю тобі руки, так що ти більше ніколи не зможеш використовувати магію. Це зрозуміло?

Від його тону горло Аліси закупорив клубок. Їй було нічого сказати. Вогонь усередині згас, а від впевненості не лишилося й сліду. Аліса знову згадала, як насправді боялася цього гвардійця.

— Я не чую відповіді, — сказав він, не дозволяючи їй відвести очі.

Нарешті Аліса зібрала в кулак усі залишки самоконтролю. «Це просто слова. Ти ні в чому не винна, а він нічого не зробить. Не будь ганчіркою! У тебе завтра іспит, а ти хвилюєшся через цю дурню», — подумки промовляла вона сама до себе. Ще ніколи згадка про можливе відрахування так її не заспокоювала.

Вдихнувши, вона зробила ковток і відповіла:

— Жодної магії крові. Зрозуміло.

— Добре, Алісо. — Він схвально кивнув, виструнчившись. Його голос став трохи жвавішим, а в очах запалала дивна іскорка. — Тебе ж так звати?

Вона кивнула, не чекаючи загрози. Хлопець здавався по-дивному добрим.

— Генрі переказав тобі мої слова?

Не встигла Аліса й второпати, про що йде мова, коли Нейтер без попередження підняв її на руки. Зарано втратила пильність. Можливо, її обманули очі. Він тим часом повернувся та попрямував чітко в напрямку каналу.

— Тобі варто освіжитися. Ти якась напружена, не здається? — весело казав Нейтер, несучи її до водойми.

Аліса швидко здогадалася, що він намилився витворити. Її охопив страх, а цю емоцію найкраще маскує гнів.

— Відпусти, гівнюку, — галасувала вона, б’ючи його в груди кулаком, а іншою рукою вчепившись у футболку.

Як і вчора, сьогодні за столами біля головного корпусу сиділа купа гвардійців, але цього разу в число спостерігачів випадково увійшли й друзі Аліси. Студенти з гвардії реготали, а чарівники отетеріли від такого нахабства. Генрі навіть роззявив рота.

— Гівнюк? Чому так грубо? Не я розпочав цю гру.

— Бездарний йолоп тобі більше до вподоби? Я серйозно, поверни мене на землю! Ти не маєш права так робити.

Він і не збирався сповільнювати ходу.

— Не можу. — Його рука стиснулася на її плечі ще сильніше. — Ти сама в цьому винна.

Аліса смикалася, але йому було байдуже. Нейтер тримав міцно, наче не людина, а кам’яний воїн. Він продовжував наближатися до водойми. Аліса краєм ока побачила, що Джейн і Марія кинулися з-за столу їй на допомогу. Це додавало крихітку надії, але вони були так далеко. Канал з кожним кроком ставав все ближче і ближче. Страх пропалював серце зсередини.

Звук землі під ногами хлопця змінився на удари черевиків об дерево. Нейтер приніс її на клятий міст, на якому минулого разу вона накрила гвардійців водою. Він підійшов до краю, так що зараз Аліса могла бачити у воді своє відображення. У голові одразу ж прокинулися старі спогади, як вона тонула, як вода пожирала її свідомість, наче весь світ зник, і вона навіки застрягла в порожнечі. Паніка розгоралася ще яскравіше.

— То як, готова пірнути? — Він посміхнувся.

Вона ледве похитала головою, не відводячи скляних очей від води. Це її сила та найбільший страх. Серце калатало так гучно. Її руки обійняли міцніше шию гвардійця, ніби це врятує її від кидка. Тіло відмовлялося дихати. Здавалося, вона зараз помре.

— Прошу, не треба. Не треба. Я не вмію плавати! Постав на землю, Нейтере. — Вона не стрималася й заплакала. — Будь ласка.

Гарячі сльози котилися на щоках безперестану. Аліса не могла нічого з ними вдіяти. Вона ще ніколи не почувалася такою слабкою. Жодна травма, жоден провал під час виступів на сцені не приносив їй стільки болю, як це почуття безпорадності в руках гвардійця над каналом. Плювати на гордість, плювати на все — тільки не кидайте її в чортову воду.

— Благаю, припини. Я не можу. Прошу.

Побачивши таку реакцію, Нейтер справді стривожився. Він, мабуть, очікував від неї злість, образи, але точно не відчай і сльози.

— Добре, добре. Заспокойся, — м’якшим тоном сказав він.

За мить ноги Аліси опинилися на містку. Вона вся тремтіла, переводячи погляд то на воду, то на спантеличений вираз Нейтера. Її дихання ніяк не заспокоювалося. Аби тільки не спалахнути.

Почувши неподалік кроки своїх подруг, Аліса наче отямилася. Вона відкинула зі своїх плечей руки гвардійця і, витерши долонями щоки, розвернулася назад в бік гуртожитку.

— Вибач, — напівголосно вигукнув він у неї за спиною.

Алісі було байдуже. Вона йшла вперед, не звертаючи уваги ані на глузливих гвардійців, ані на своїх занепокоєних друзів. Голова йшла обертом. Якщо кинути розпечену вуглину в слонову бочку води, вийде щось схоже на її самопочуття. Алісі хотілося лише одного — якнайшвидше заховатися від усіх, і на кілька хвилин втопити обличчя в подушку.

Так вона й зробила.