Читати книгу - "Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok"

Розділ 35: Дзеркала

Здавалося, що час сповільнився. Після того ранку з картою Макса в повітрі нависла тиша, як перед обвалом. Всі працювали, але не так — а з осторогою, як у лабіринті із дзеркал, де кожен крок може бути останнім правильним.

Анжела зникла з радарів на добу. Її телефон мовчав, а сигнали локації вказували на різні кінці міста кожні двадцять хвилин. Денису здавалось, що щось готується.

> — Макс, пробий її останні три маршрути. І глянь, чи десь там був сигнал від "Поки не потонули".

Макс мовчки кивнув. Але ще до того, як він встиг завершити аналіз, двері до штаб-кімнати відчинились — і зайшла Анжела. Суха, пряма, трохи знервована.

> — Не питайте, де я була. Але ми маємо проблему. І шанс.

Вона кинула на стіл флешку.

> — Це розмова. Внутрішній запис. Кабінет, що на карті Макса. Тінеткач був там. І говорив... з кимось із “верхівки”.

Макс одразу вставив носій у захищений ноутбук. Звук хрипів, але розбірливий:

> — Ти знаєш, чому ми це робимо. Ми не знищуємо — ми будуємо. Просто світ не готовий до чистої правди. — А ті, хто заважає? — Їх потрібно... трансформувати. Через біль. Через сумнів.

Денис стиснув кулаки.

> — Це — програма «Скляний код». Я чув про неї... колись. Давно. Теорія системного зла, яке себе не бачить. Воно просто діє, переконане, що чинить благо.

 

Внутрішній вірус

 

Поки команда прослуховувала уривки, в Центрі стався витік. Один із серверів антикорупційного хабу раптово самознищився — буквально: перегрів, коротке замикання, дим. Не було ні вибуху, ні сліду вторгнення. Але лог-файли показали, що хтось зсередини активував протокол «самоочищення».

> — Тінеткач не просто серед нас, — хрипко сказав Макс. — Він торкається самої плоті системи.

На пошту Дениса прилетів лист із одного з "мертвих" акаунтів, якими колись користувався агент на ім’я Олег — його вважали загиблим ще рік тому під час рейду в Маріуполі.

> Тема: “Скрізь є вікна. Дивись, але не довіряй жодному дзеркалу. Там може бути твоє обличчя, але не твоя душа.”

Додано було файл: фрагмент відео. Камера спостереження. І на ній — Денис. Увесь в чорному, заходить у той самий кабінет. Тінеткач?

> — Це монтаж, — сказав Денис одразу. Але навіть його голос трохи здригнувся.

> — Це виклик. Вони хочуть нас роз’єднати, — тихо мовила Анжела. — Але якщо навіть ми почнемо сумніватись одне в одному…

 

Павутина зсередини

 

Почалась перевірка. Внутрішнє розслідування. Той самий штаб, де Денис починав, тепер перевіряв його. Його друзів, його історію, його паролі.

Тінеткач перейшов на новий рівень. Він не просто атакував зовні. Він почав формувати альтернативний образ Дениса — ворога, який ховається в образі героя.

У чаті знову з’явилося повідомлення:

> «Справжній ворог — не ззовні. Він сидить у центрі вашої надії. Коли правда настане , коли підозра стане правдою я переможу.». І це була гра людини, яка не мала нічого святого.

 

Інстинкт істини

 

Денис вийшов на дах будівлі. Місто під ним не змінювалось. Автомобілі, люди, небо.

Анжела вийшла слідом.

> — Ми ще маємо шанс. Але треба діяти до того, як довіра помре остаточно. — Як? — спитав він. — Через вогонь. Через правду, яка обпікає. Ми мусимо вийти на чисту воду, навіть якщо вона крижана.

Денис кивнув. Їхнім наступним кроком мав бути план, як заманити Тінеткача в пастку, в яку може потрапити лише той, хто вірить, що він — всевидячий.

> — Ми зробимо дзеркало. Але з тріщиною. Хай побачить себе — справжнього. Якщо наважиться.

Темрява завжди вірить, що вона виграла. Але саме тоді вона

найбільш вразлива.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍