Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

8

У вечір перед вирішальним днем Аліса лягла спати раніше. Повторення конспектів їй ніяк би не допомогло, бо іспит чарівників — це випробування магії, а не знань. Вона крутилася на ліжку, гадаючи, що чекає на неї завтра. «Хоч би завдання не стосувалося каналу. Тільки не водойми». Після сьогоднішнього інциденту з Нейтером вона не підійде туди ближче п’ятнадцяти метрів.

Повернувшись набік, Аліса тихо, щоб не розбудити Марію, дістала з шухляди свій перстень на нитці. Вона вертіла його в руках, як робила це сотні разів раніше, розглядаючи напис. Ще одна звичка з дитинства чи навіть ритуал. Перстень означав для Аліси не просто дорогоцінну річ, а щось воістину глибинне. Він ніби її оберіг, зв’язок з тим втраченим і невідомим, до якого вона насправді належала.

Тримаючи перстень в руці, Аліса так і заснула.

День іспиту розпочався рано. На годиннику вибила сьома година, а у внутрішньому дворі вже вирувало життя. Як Аліса побачила з вікна, зараз якраз тривало оцінювання в чарівників вогню. За дійством спостерігали викладачі та старшокурсники. Серед них вештався й Доріан. Завданням вогневиків було підпалити маленьку палку на копиці сіна, не зачіпаючи його. Усі, хто склали, гордовито і весело розгулювали по території Академії. Двох студентів із поганим результатом уже встигли направити на перездачу.

Аліса думала, що якби вона вступила на кафедру володарів вогню, то впоралася б з іспитом без жодних зусиль. Їй у голову вкотре закралися думки, що, можливо, водники — не найкраща ідея.

Марія тим часом чекала надворі. Вона саме гомоніла з Джейн, спостерігаючи, як гвардійці билися на містках. Там же стояв і Нейтер, оцінюючи поєдинки. Такий поважний, мов індик. Аліса не хотіла про нього думати. Нарешті, відвернувшись від вікна, вона надягла на шию підвіску з перснем, заховала його під сорочку, схопила зі стільця піджак і попленталася з кімнати. Знайомі коридори гуртожитку сьогодні видавалися їй напрочуд приязними, наче рідні. Вона не хотіла з ними прощатися, а іспит створював для цього реальну загрозу. А може, Аліса себе просто накручувала, і їхнє завдання виявиться не важчим, ніж вогневиків.

Перш ніж виходити назовні, вона, ступивши на підлогу першого поверху гуртожитку, завернула в туалет. Коли вже закручувала кран після миття рук, всередину, розмовляючи, зайшло двоє дівчат в чорній формі. Побачивши Алісу, вони раптом притихли.

— Це часом не тебе вчора Нейтер ніс до каналу? — запитала одна з них.

У її голосі не було ніякої агресії — просто допитливість. Але все одно звучало неприємно. Аліса зітхнула, витираючи руки. Вона не хотіла про це згадувати.

— Мене.

Гвардійки стиха захихотіли.

— Тоді вітаємо, ти перша дівчина з Академії, котра змогла зачепити самого пана поручного.

Якщо «зачепила» означало словесні погрози переламати руки та спробу вкинути в канал, то їй не хотілося такої уваги, яким би вродливим не був Нейтер. Вона взагалі не прагнула, щоб на неї звертав увагу хоч хтось, крім її друзів та викладачів. Однак ще більше Алісу вразили слова другої студентки:

— Я взагалі чула, що він зі своїм дядьком є учасниками таємної спілки, яка забороняє стосунки з жінками.

— Та ну, це дурня, — відповіла їй подруга, заходячи в кабінку. — Хоча я й не бачила, щоб Джона цікавило щось, крім занять. Думаю, в нього розбите серце.

Щоб більше не слухати чуток, Аліса швидше покинула приміщення. Вона знайшла Марію на тому ж місці надворі. Зараз тут відбувалося щось дивне. Неподалік від каналу Люк з кількома хлопцями закінчували встановлювати великий скляний куб з металевим каркасом по ребрах. Він нагадував ящик, порожній всередині й без кришки. До його верху вели імпровізовані сходинки, утворені з двох дерев’яних стільців і столу. За роботою спостерігав Містер Балема, тримаючи в руці залізні заіржавілі ланцюги.

Побачивши Алісу, Марія всміхнулася, кличучи її до себе. Вона ж вичавити з себе усмішку не змогла, а її очі прикувала до себе химерна конструкція.

— Я так розумію, це для нас.                                            

— Так, — відповіла Марія, наче той куб її зовсім не вразив, і веселіше додала: — Он там Нейтер стоїть, бачиш?

Аліса знала, що вона говорить про бої гвардійців на мостах, але погляд туди не перекинула.

— То й що?

— А ти з ним більше не говорила?

«А мала б? Пішов він під три чорти», — подумала Аліса, але відповіла:

— Ні, і не збираюся. Мені байдуже.

— А йому, здається, ні. — Усмішка Марії засяяла ще яскравіше, коли вона простягнула велику плитку шоколаду. Доволі недешеву, до того ж. В Академії таку не просто знайти. Через суворі правила тут навіть цукерки є рідкісною розкішшю. — Це він тобі передав.

Аліса дивилася на ту шоколадку, наче верблюд на сніг. Потім все-таки спромоглася поглянути на Нейтера, але його увага зосередилася на бою.

— Навіщо?

Марія знизала плечима:

— Сказав, що в знак примирення. Забирай, а то я скоро передумаю її віддавати.

У знак примирення? Вони не мирилися.

— Лиши собі. — Вона хитнула головою. — Я не дуже люблю солодке.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍