Читати книгу - "Музика січня, Устина Цаль"

51
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 68
Перейти на сторінку:
13. РЕальність

Вона осідлала Янові стегна. Водила пальцем по його голих грудях, зовсім позбавлених волосся, іноді дряпала короткими нігтями, аж так, що він постогнував. Дивився з-під напіврозплющених повік і затягувався цигаркою.

Дим вибирався з квартири крізь відчинене вікно, тягнувся вгору.

— Знову сусідка зверху сваритиметься, — гмикнув Ян.

Над ним жила старенька пані, яка любила вечорами стриміти у вікні й щоразу сварилася, коли запах цигаркового диму добирався до її витонченого нюху.

— Тобі треба припинити нервувати старших жінок.

Стефанія всміхнулася, дряпнула сильніше.

— А ти могла б щось вигадати й залишитися в мене на весь вечір? Всю ніч?

— Ти ж знаєш, що ні.

— А якщо не зараз? Не знаю… Наприклад, поїхала у яке-небудь відрядження, випивала з подругою і залишилася в неї…

— Не фантазуй, Яне. Ми й так ходимо тонкою кригою.

Вона злізла з нього. Підійшла до вікна і виглянула.

Денна спека минула, вечірнє повітря, тепле, як вода у термальних джерелах, голубило шкіру. У подвір’ї перед будинком було людно — мешканці житлового мікрорайону йшли з торбами продуктів з магазину, теревенили з сусідами, пили квас у високих стаканчиках або гуляли з дітлахами на майданчику.

— Як мені переконати тебе, що між нами може бути щось більше? — спитав Ян, сідаючи на ліжку. — Навіщо ця брехня? Дай нам шанс… Ти ж… У тебе ж є почуття до мене? Ти ж не просто так зі мною весь цей час! Не кажи, що вся справа в сексі. Твоє серце теж за мене, хіба ні?

Вона замислилась. Сперлась стегном на підвіконня.

— Велике везіння — і серцем, і розумом, і тілом хотіти одну й ту саму людину. На жаль, таке рідко трапляється.

— То як ти хочеш мене?

— Тобі противиться лише мій розум.

— А свого чоловіка як?

— Розум тримає мене біля нього.

— Отже, я маю рацію — серце і тіло за мене?

— Проблема в тому, що мій найбільш використовуваний орган — мозок. Найбільше я довіряю йому.

— Тоді чому ж ти його не послухалась і зв’язалась зі мною?

— Усі іноді роблять промахи. — Стефанія стенула плечима, повернулась до нього обличчям. — Ти чув про чотири види любові за давньогрецькою філософією?

— Ні. — Ян мотнув головою, узяв з підлоги попільничку і погасив цигарку.

— Древні греки вірили, що любов можна систематизувати, вони ділили її на чотири види. У тебе до мене чистий ерос — бажання, пристрасть.

— А в тебе до мене?

— Ще вагаюсь. Крім еросу, можливо, ще філія — тяжіння, приязність, близькість… А може, агапе — любов турботлива. Але головне, у нас з тобою немає сторге. Тому цей роман приречений на фінал.

— А що означає сторге?

— Любов надійна і непорушна. Так батьки люблять дітей, так можна любити свою Батьківщину. Чоловік і дружина можуть бути поєднані цією спільністю, сторге, але вона ніколи не виникне там, де людей поєднує тільки примха й бажання.

— Хочеш сказати, що ми з тобою не зіграємо в довгу, бо почуття між нами не достатні для міцної прив’язаності?

— Не тільки почуття, Яне. Подивімося правді у вічі. — Вона зітхнула, склала руки на грудях. — Не можна вважати за дурничку нашу різницю у віці. Те, що я вже пожила, а ти тільки на порозі своєї слави — теж щось означає. І ще багато, багато нюансів…

Він знайшов свою футболку. Злими ривками надягнув її. На Стефанію не дивився, надто багато образи й відчаю сиділо в його серці, щоб вдалося сховати, не видати поглядом. Лише заспокоївшись, стоячи лицем до стіни, сказав:

— Я знав, що рано чи пізно ти заговориш про таке. Ловімо момент, доки він в нас є, — отак мені слід тебе розуміти?

Стефанія облишила вікно. Нечутним кроком підійшла до нього, оповила руками талію і притулилася до його спини.

— Ти сам почав цю розмову. Я хотіла б сказати тобі щось інше. Серйозніше, обнадійливіше. Але не можу. Я не шкодую про нас, хоча мала б шкодувати. Моє життя було простішим і зрозумілішим, якби не зустріла тебе. Але в простоті й зрозумілості ще ніхто не знайшов щастя, радості, втіхи.

— Але щастя, радість і втіха також не можуть бути в самому еросі, пристрасті?

— Не можуть.

Вони довго стояли мовчки, слухали серцебиття одне одного і дихання. Думали й не наважувались відійти. Тіло передавало тілу сигнали, імпульси, почуття.

...А потім Стефанія повільно збиралася до себе. Ян, як завжди, допомагав їй застібувати замочок на сукні, цілував вигин її шиї, бурмотів про свої почуття, не зважаючи на всі ці балачки про ерос і сторге. Йому було байдуже, яким словом називати своє кохання до неї. Серце не волало до нього: «Люби її за методичкою древніх греків, люби правильно!». Воно шепотіло, щоб обійняв, щоб довше насолодився часом поруч, щоб попросив її не йти, хай і знаючи, що вона відмовить.

Стефанія подарувала йому ще один короткий поцілунок. Взулася і підхопила свою сумочку. А поклавши руку на дверну ручку, згадала:

— Три лейбли. Тобі пропонують контракт вже три лейбли. Нам треба зважити всі за і проти, а тоді прийняти рішення.

Пішла. А він стояв, дивився на двері. І не радів. Ні грама не радів новині, через яку зараз мав би стрибати до стелі.

Три лейбли. Отже, вона справді вирішила передати його в хороші руки й забути.

Пішла, а він довго курив. Спалював цигарку за цигаркою, аж доки не стало дурно. А потім у дурмані поплівся до магазину по нову пачку.

У дурмані грав на маминому піаніно.

У дурмані жив, ходив у студію, писав музику, виступав, знімав рілси й тіктоки, робив усе, що казала менеджерка.

Скільки днів минуло в дурмані? Ян не порахував би. Життя крутило ним, як собача іграшковою кісточкою, розкидалося ним у різні боки. А він все чекав вироку. Стефанія зібралася вирішити все за нього. Їй було начхати на те, що він думає про їхнє «припинення співпраці», а він навіть подумки не міг винуватити її за це. Знав, на що йшов. Того самого дня, коли вперше її поцілував, знав. Того дня, коли торкнувся її, знав. Чого ж тепер страждати? Така реальність. Жорстока реальність, в якій він сам зробив вибір.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 35 36 37 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Музика січня, Устина Цаль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Музика січня, Устина Цаль"