Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Заклиначка стихій, Поліна Ташань

Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

94
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 37 38 39 ... 137
Перейти на сторінку:

— Не любить вона… Бачила мої ляшки? Куди мені той шоколад? Це тебе підкормлювати треба.

Аліса поглянула на неї, здійнявши брову, і з легкою усмішкою промовила:

— Коли це тебе хвилювали ляшки?

— Маєш рацію, ніколи. — Вона заховала плитку собі в кишеню, і серйознішим тоном продовжила: — Вчора я тебе не діставала, але сьогодні буду. Що сталося біля каналу?

— Нічого надзвичайного, — неохоче відповіла Аліса. — Я запанікували та й усе. З ким не буває? І взагалі, закриймо тему. У нас іспит за дві години, а ти про цю дурню думаєш.

Марія поглянула на неї, аналізуючи її вираз обличчя методами, які Аліса не знала. Тоді вона зітхнула та озвучила:

— Мені не подобається, як ти недоговорюєш щось явно важливе. Я ж просто намагаюся допомогти.

— І я це ціную, чесно, — відповіла Аліса. — Але зараз мене справді більше хвилює той скляний куб посеред двору.

Марія перевела погляд на нього.

— Гарний, правда ж? Думаю, Люк пишається своєю роботою. А ходімо до нього! Кілька гарних слів, і я випитаю нам підказки.

— Ану, спробуй.

І вони вирушили туди.

— Вітаю, Містере Балемо. Здоров, Люку! — з гарним настроєм вигукнула Марія.

— Привіт, дівчата, — відповів лаборант і повернувся до їхнього наставника. — Ви тут усе доробіть, а я сходжу порадитися до директорки.

— Добре, — сказав Люк.

Коли лаборант пішов, він підібрав шланг та, волочачи його по землі, поліз по тих «сходах» нагору.

— Чого приперлися?

— Та ти сама люб’язність, — кинула бадьора Аліса, склавши руки за спиною.

— Ми прийшли дізнатись, що ви тут робите, — повела Марія. — Ця велика скляна коробка для іспиту?

— Сама ти коробка, — буркнув він, заскочивши всередину. — Це скляна посудина, що сама по собі мала бути акваріумом, але адміністрація передумала його встановлювати. Спеціально заради вас зі складу дістали.

— Зрозуміло. А що ти зараз робиш?

— Наповнюю акваріум водою.

Стукнувши рукою кілька разів по тримачу, Люк відкрив шланг. Коли вода потекла, він швидко почав вилазити.

— А нащо це? — цікавилася далі Марія, кивнувши в бік ланцюгів.

Хлопець усміхнувся, блиснувши своїми жовтуватими зубами.

— А тобі яке діло?

— Просто цікаво. А що, вже й запитати не можна?

— Можна, але я не відповім. Вам потім все розкажуть.

— А що, якщо ми хочемо знати зараз? — вела Марія ніжним голосочком, склавши руки перед собою.

Люк присів на стіл і замовкнув. Аліса припустила, що він вигадував кращий спосіб послати їх геть.

— Тоді ви можете нахнюпити свої милі писочки, бо я нічого не скажу. Мені заборонили.

Вона вгадала.

— Ми наполегливі, — додала Марія й поклала на стіл шоколадку.

Люк взяв її в руки, здивовано розглядаючи.

— Кого ви вже встигли обікрасти, малі сученята?

— Це секрет. Хочеш шоколадку — відповідай, що буде на іспиті.

Якусь мить він вагався, але тоді засунув плитку у внутрішню кишеню піджаку й повів:

— Акваріум догори наповнять водою. За допомогою ланцюгів вам до рук причеплять важку гирю й штовхнуть униз. Завдання — вибратися з-під води з гирею. Час обмежується тим, скільки ви можете протриматися без повітря. От і все. Задоволені?

— З-під води? — з тривогою перепитала Аліса.                           

Як їй вибратися звідти, якщо вона у воді спокійно й кількох секунд не пробуде? Директорка підготувала для них найгірше, що тільки могло бути.

— Так, з акваріуму.

— Дарма я зачіску вкладала. — Марія махнула рукою.

Вона розвернулась і попрямувала в сторону лавки під каштаном. Аліса йшла з нею.

— Я не складу, — тихо зронила вона.

— Чого це? Завдання не дуже складне, тут вміти плавати не обов’язково. Просто треба підняти водою гирю з дна і підстрибнути нагору. Ящик той висотою максимум два метри, це не так і глибоко.

Вони присіли на лавку, й Аліса ще важче зітхнула:

— Справа не в плаванні. Мені не можна під воду. Взагалі!

— Чому? — Марія відсахнулася.

— Як тобі сказати. Мене просто накриває страх, я втрачаю свідомість і тону, — тихо, але емоційно відповіла Аліса.

— Серйозно?

— Ні, жартую. Зайнятись мені більше нічим, — її голос підвищився від хвилювання.

— Так, на мені зриватись не треба. А ситуація, звісно, не дуже приємна. — Марія задумалася. — Чому на тебе так діє звичайна вода? Це якась травма?

Аліса гадки не мала. Жодної.

1 ... 37 38 39 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заклиначка стихій, Поліна Ташань», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"