Читати книгу - "Викрадена перевертнем., Галина Курдюмова"

Глава 17. Загадкова розмова.

Я за все своє життя жодного разу не втрачала свідомості. А тут за останні кілька днів який вже раз? Спочатку прийшло розуміння, що я потрапила таки у аварію, потім – що втеча не вдалася,  а от відчуття власного тіла так і не приходило. Навіть не могла зрозуміти, чи я жива? Може, це вже мій дух витає в хмарах? Але чому він нічого не бачить? Дух із заплющеними очима? Я спробувала підняти повіки, мені це не вдалося, зате відчула рух (а отже, і наявність!) очних м'язів. Відчуття, що виникло в очах, почало швидко поширюватися по тілу. О, краще б усвідомлення тіла не поверталося! Бо разом із ним з'явився біль. Біль з великої літери. Біль у кожній клітині... Я, здригнулася, здається, навіть застогнала, тут ніби увімкнувся слух і я почула голоси:

- Ми маємо зробити це!

- Але це поза законом!

- І що? Який, до біса, закон, якщо вона помре? Ти сам бачиш, які ушкодження! Та ми навіть до лікарні її не довеземо!

- Добре, роби, як знаєш...

Мені здалося, чи це були голоси Влада та Рада? Про що вони? І про кого? Адже не про мене?

Мало мені було болю в усьому тілі, так ще й зап'ястя обпекла гостра, коротка, наче хтось одним чітким ударом вбив кілочок до самої кістки. Я знову застогнала і вимкнулася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍