Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Зовні було тихо.

Занадто тихо.

Коли корабель виходив з гіперстрибка, завжди залишався інерційний ефект—легке коливання, залишкові хвилі в просторі.

Зараз—нічого.

Наче вона просто… застрягла.

Сканери працювали, обертаючись у пошуку будь-яких об’єктів.

Потім екран загорівся.

Еліс завмерла.

Дані були… неможливими.

Простір перед кораблем був порожній.

Але прямо за ним…

Щось було.

Воно не мало форми.

Не мало розміру.

Але мало… присутність.

Тіні не було видно, але її можна було відчути.

І тут екран знову блиснув:

„Ми поряд.“

Еліс видихнула.

— Ні, — прошепотіла вона.

Вона натиснула всі можливі кнопки, щоб знову запустити гіперстрибок, але система зависла.

Замість звичних команд з’явилося нове повідомлення:

„Ти не можеш втекти від того, що вже в тобі.“

Холод пробігся її шкірою.

Цього разу тінь не переслідувала її.

Вона була з нею.