Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

Друга команда тринадцятирічних хлопців програла всі свої матчі. Перша команда теж здебільшого програвала. Фактично більшість команд школи Св. Йосифа майже завжди програвали. Хлопчик не розуміє, навіщо школа взагалі грає в регбі. Ченці, що є або австрійцями, або ірландцями, безперечно, не цікавляться регбі. Кілька разів, прийшовши спостерігати матчі, вони, здається, дивувались і не розуміли, що відбувається.

У нижній шухляді мати тримає книжку в чорній палітурці з назвою «Ідеальний шлюб». Це книжка про секс, він знав про її існування багато років. Одного разу він крадькома витяг її з шухляди і приніс до школи. Книжка спричинила серед друзів справжній фурор, виявляється, тільки в нього вдома є така книжка.

Хоча читати її — розчарування, бо зображення органів схожі на діаграми в наукових трактатах і навіть у розділі про пози немає нічого цікавого (вставляння чоловічого органа в піхву — тут неначе про клізму пишуть), хлопці пожадливо роздивляються книжку, просять позичити її.

Коли учні пішли на урок хімії, хлопчик лишив книжку в парті. Коли повернулися, брат Ґабріель, звичайно досить приязний, поглядав холодно і несхвально. Хлопчик переконаний, що брат Ґабріель відкривав його парту й бачив книжку; йому гупає серце, поки він чекає, що чернець оголосить про це й ганьбитиме його. Оголошення немає, але в кожній побіжній заувазі брата Ґабріеля хлопчикові вчувається завуальований натяк на зло, яке він, некатолик, приніс до школи. Стосунки між ним і братом Ґарбіелем зіпсовані остаточно. Хлопчик гірко шкодує, що приносив книжку, забирає її додому, кладе до шухляди і більше ніколи не зазирає до неї.

Якийсь час він та його друзі й далі збираються на перерві в кутку спортивного майданчика і розмовляють про секс. До цих розмов він долучає фрагменти, запозичені з тієї книжки. Але ці розмови вочевидь не досить цікаві, й невдовзі старші хлопці збираються вже окремо для власних розмов, під час яких раптом стишують тон, переходять на шепіт, вибухають сміхом. У центрі тих розмов — Біллі Овенс, йому виповнилося чотирнадцять років, він має шістнадцятирічну сестру, знає дівчат і є власником шкіряного жакета, який одягає на танці; можливо, він навіть уже мав статеві стосунки.

Хлопчик заприязнився з Тео Ставропулосом. Є чутки, ніби Тео moffie, гомосексуаліст, але він не готовий вірити їм. Йому подобається дивитись на Тео, подобається його гарна шкіра, колоритність і бездоганна стрижка, те, як зграбно сидить на ньому одяг. Навіть шкільна курточка з дурнуватими вертикальними смугами добре пасує йому.

Батько Тео — власник фабрики. Що, взагалі, робить та фабрика, ніхто до ладу не знає, але це щось пов’язане з рибою. Родина Тео живе у великому будинку в найбагатшій частині Рондебоша. Вона має так багато грошей, що діти безперечно б ходили до Єпископального коледжу, якби не факт, що вони греки. Оскільки вони греки й мають іноземне прізвище, їм доводиться ходити до школи Св. Йосифа, що, як розуміє тепер хлопчик, править за своєрідний кошик, у якому збирають хлопців, непридатних для інших шкіл.

Батька Тео — високого, елегантно вбраного чоловіка в темних окулярах — хлопчик бачив тільки раз. Його матір він бачить набагато частіше. Вона невеличка, струнка й чорнява, курить сигарети й водить синій «Б’юїк», що, кажуть, є єдиним автомобілем у Кейптауні, а може, й у Південній Африці, який має автоматичну коробку передач. Є ще й старша сестра — така вродлива, з такою дорогою освітою, така вигідна шлюбна партія, що їй не дозволяють показуватися на очі приятелів Тео.

Хлопців Ставропулосів привозять до школи вранці в синьому «Б’юїку», за кермом інколи сидить їхня мати, а найчастіше — шофер у чорній формі й картузі. «Б’юїк» велично заїздить на шкільне подвір’я, Тео і його брат виходять, машина від’їздить. Хлопчик не розуміє, чому Тео дозволяє таке. На місці Тео він би просив висаджувати його за квартал від школи. Але Тео незворушно сприймає жарти і глузи.

Якось після школи Тео запросив його додому. Прийшовши, хлопчик з’ясував, що їх чекають на обід. Тож о третій годині пополудні вони сіли за обідній стіл зі срібними приборами й чистими серветками, і слуга в білій формі подав їм біфштекс і картоплю-фрі, а потім стояв за стільцем Тео, поки вони їли, й чекав наказів.

Хлопчик зі шкури пнувся, щоб приховати свій подив. Він знав, що є люди, яких обслуговують слуги, але не усвідомлював, що й діти можуть мати слуг.

Потім батьки Тео і сестра поїхали за океан, — ширилася чутка, ніби сестра виходить заміж за якогось англійського баронета, — і Тео з братом перебралися до інтернату. Хлопчик сподівався, що цей досвід розчавить Тео, бо він відчує заздрість і злостивість решти інтернатських дітей, смак злиденних страв, негідність життя без приватного затишку. Крім того, думав, що Тео змусять постригтись, як і решту хлопців. Але Тео якось спромігся зберегти свою елегантну стрижку і, незважаючи на своє прізвище та незграбність у спорті, незважаючи на чутки, мовляв, він moffie, зберігав якимсь чином і свою ввічливу усмішку, ніколи не нарікав, ніколи не дозволяв собі бути приниженим.

Тео сидить, притулившись до хлопчика на його парті під картиною, де Ісус розкрив собі груди й показує пурпурово-рубінове серце. Вони начебто мали повторювати завдання з історії, а насправді тримають перед собою невеличкий підручник граматики, за яким Тео навчає його давньогрецької мови. Давньогрецької мови з новогрецькою вимовою: йому подобається ексцентричність цього заходу. «Aftós, — шепоче Тео. — Evdhemonía». «Evdhemonía», — шепоче він у відповідь.

Брат Ґабріель наставляє вуха.

— Ставропулосе, що ти робиш? — запитує він.

— Брате, я навчаю його грецької мови, — чемно й упевнено, як і завжди, відповідає Тео.

— Іди й сядь за свою парту.

Тео всміхається і йде до своєї парти.

Ченці не люблять Тео. Його зарозумілість дратує їх: як і хлопці, вони вважають, ніби він розбещений і має забагато грошей. Несправедливість такого ставлення гнівить хлопчика, він поліз би в бійку за Тео.

18

Щоб родина мала змогу вижити, поки батькова нова адвокатська практика почне давати гроші, мати знову повернулася до вчителювання. Для хатньої роботи вона найняла служницю — худорляву жінку на ймення Сілія, що навряд чи мала бодай одного зуба в роті. Інколи Сілія приводила для товариства свою молодшу сестру. Повернувшись якось пополудні додому, хлопчик бачить, що вони сидять на кухні і п’ють чай. Менша сестра, привабливіша за Сілію, всміхається йому. Щось у тій усмішці бентежить його, він не знає, куди діти очі,