Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

і син — гарні!». І саме тоді прийшов Юґірі, син Ґендзі, ніби для того, щоб всім стало ще радісніше.

«Проходьте сюди», — сказав міністр Двору й, одгородивши дочку завісою, впустив юнака в покої. «Останнім часом ви майже перестали нас відвідувати. Навіщо вам таке надмірне захоплення науками? Адже і ваш батько знає, що не варто знати більше, ніж треба. Може, він має якість підстави змушувати вас до цього, але прикро бачити, як ви сохнете під замком. Спробуйте іноді приділяти увагу чомусь іншому. Приміром, і звуки флейти передають чимало стародавньої мудрості», — сказав він, пропонуючи Юґірі флейту, і той, піднісши її до губ, заграв трохи наївно, але навдивовижу цікаво. Захоплений міністр відклав кото і лише тихенько відбивав такт, наспівуючи: «Все в візерунках з квітів хаґі»[17].

«Ваш батько полюбляє такі розваги, щоб відволіктися від набридливих державних справ. Правду кажучи, я також хотів би пожити для власного задоволення в цьому сумовитому світі», — сказав міністр, пропонуючи юнакові чашу з вином. Коли невдовзі стемніло, запалили світильники, і гості стали пригощатися рисом і плодами. А дочку міністр відіслав до іншого покою. Намагаючись віддалити її від Юґірі, він цього разу навіть не дав хлопцеві послухати її гру на кото. «Напевне, цим двом не варто сподіватися нічого хорошого у майбутньому», — перешіптувалися старі служниці.

Міністр удав, начебто повертається додому, а сам потай затримався у знайомої жінки, і коли виходив від неї, то в коридорі почув перешіптування служниць за завісою. Прислухавшись, він здогадався, що мова йшла про нього: «Він уважає себе мудрим, а насправді нічим не відрізняється від будь-якого іншого батька... Тож тепер зрозуміє, що його обдурили... А ще кажуть: “Ніхто не знає дітей краще за їхніх батьків...” Все це брехня...»

«Ото несподіванка!.. Невже це правда?.. Не скажу, що я ні про що не здогадувався, але стежити за дітьми мені й на думку не спадало... Який ненадійний цей світ!» — подумав міністр і, все зрозумівши, мовчки вийшов. І коли згодом пролунали гучні голоси його передового ескорту, жінки зашепотіли: «Пан міністр щойно поїхав... Цікаво, де це він досі перебував?.. Так і не позбувся легковажних звичок у поважному віці...» А ще більше занепокоїлися ті, кого міністр Двору мимоволі підслухав: «А мені здалося, що в повітрі пливе незвичний аромат, і я подумала, що це проходив наш панич...Який жах! Невже він чув наше лихослів’я?.. Він же такий гарячий...»

«Хоча нічого поганого в їхньому шлюбі не було б, — думав міністр у дорозі додому, — але люди могли б вважати його вельми посереднім. Після того як Великий міністр безжально завадив підвищенню моєї старшої дочки, я сподівався, що принаймні молодша дочка досягне кращої долі. Та, на жаль...» Загалом стосунки між міністрами завжди — і колись, і тепер — були вельми добрими, але згадалося й колишнє суперництво, і в міністра Двору так зіпсувався настрій, що до самого ранку він не міг заснути. З прикрістю згадуючи, як служниці казали: «Напевне, й пані Оомія помітила, що відбувається між дітьми, але дивилася крізь пальці на витівки своїх улюблених онуків», — він, по-чоловічому трохи запальний, відчував обурення і ніяк не міг заспокоїтися.

Через два дні міністр Двору знову прибув до матері. Втішена й задоволена таким частим відвідуванням, пані Оомія зустріла його в ошатному вбранні, ретельно причесавши підстрижене по-чернечому волосся. Хоч міністр і був її сином, але вона, з поваги до такої високої особи, ніколи не показувала йому свого обличчя. Було помітно, що він у поганому настрої.

«Мені стало незручно сюди приходити. Я здивований тим, як зневажливо дивиться на мене ваша прислуга. Може, я і не досяг багато чого в житті, але завжди прагнув з вами зустрічатися і мати з вами стосунки, що спираються на повну взаємну довіру. На жаль, через поведінку однієї невдячною особи я змушений висловити вам своє невдоволення. Я намагався вгамувати свої почуття, розуміючи, що не годиться так до вас ставитися, але не зміг», — сказав він, утираючи сльози, а на припудреному обличчі здивованої матері з’явився рум’янець.

«Що сталося? Чим могла прогнівити вас така стара, як я, жінка?» — запитала вона. Звичайно, міністр пожалів матір, але не відступав: «Я віддав під вашу надійну опіку свою малолітню дочку, вихованню якої досі не приділяв пильної уваги. Останнім часом я докладав усі зусилля до того, щоб прилаштувати в палац старшу дочку, яка завжди була мені ближчою, а тому повністю поклався на вас з надією, що ви дасте їй добру освіту. Та от, на жаль, зовсім несподівано я дізнався про вельми прикрі обставини. Хоча я не сумніваюся, що той юнак[18] справді стане вченим, який не матиме собі рівних у країні, але одруження між близькими родичами вважається нерозумним і легковажним. Навіть серед людей низького стану у світі його осуджують, тож і для того хлопця воно небажане. Набагато краще, щоб він став зятем у родині, що не має кровного зв’язку з нами, але досягла успіху й процвітає. У шлюбах між близькими родичами є щось хибне, і я гадаю, що Великий міністр також був би проти, якби про це дізнався. Якби ви були розповіли мені про це раніше, то ми змогли б дотриматися хоча б зовнішньої пристойності. Та, на превеликий жаль, ви дозволили дітям діяти так, як їм заманеться». Здивуванню пані Оомія, яка ні про що не здогадувалася, не було меж!

«Не можу не погодитися з усім, що ви сказали, але я не підозрювала, що вони задумали, — пояснювала вона. — Отож передусім мене треба було б пожаліти. Натомість ви звинувачуєте мене у співучасті! Відтоді, як ви передали дочку під мою опіку, я щиро турбувалася про неї і, виправляючи все, що ви не догледіли, постаралася непомітно дати їй найкраще виховання. Як ви могли подумати, що, засліплена любов’ю до внуків, я сприяла їхньому зближенню? Та мені нічого такого й на думку не спадало. Але хто вам про це сказав? Чи варто вам з такою легкістю вірити безпідставним наклепам злих людей і даремно ганьбити ім’я власної дочки?»

«Чому безпідставним, якщо навіть служниці нишком насміхаються з нас? Тож чи можу я не засмучуватись і не тривожитися?» — сказав міністр і пішов.

Служниці, добре з усім обізнані, пожаліли дітей. А ті, чию розмову він підслухав минулої ночі, перелякавшись, розкаялися: «І навіщо ми ненароком вибазікали їхню таємницю?»

Дівчина, ні про що не здогадуючись, сиділа в своїх покоях, коли до неї несподівано заглянув міністр. Її надзвичайно чарівний вигляд мимоволі зворушив його. «Я знав, що вона зовсім ще юна, але не здогадувався, що вона по-дитячому настільки нерозсудлива, коли наївно обдумував, як улаштувати її в дорослому житті», — нарікав він, даючи зрозуміти, що до неї треба було ставитися строгіше. На ці слова годувальниця зі служницею не знайшли відповіді.

«Про такі випадки, коли навіть безмежно улюблена дочка Імператора поводиться настільки необачно, можна прочитати і в старовинних повістях. Там якась служниця, дізнавшись про почуття двох молодят, завжди знаходить спосіб, щоб допомогти їм таємно зустрічатися. А от у цьому випадку діти багато