Читати книгу - "Казка про любов, Ларія Ковальська"

    Темні ночі змінювались світанками, а за днем сьогоднішнім наступало завтра. Життя йшло своїм руслом. В Ніки також нічого не змінилось. П’ять днів на тиждень вона проводила на роботі, а два вихідних або зі Станіславом, або з подругами. І все б ніби добре, та все ж… Їй не вистачало емоцій. Емоцій, яких міг би дати їй тільки він – незнайомець, що колись виник з-поміж скель. І десь там, поміж скель лишилась частинка її серця. Щоденні турботи відволікали думки Ніки від спогадів про зустріч у грозу, та коли приходив вечір… Теплими літніми ночами Ніка довго не засинала. Слухаючи, як відраховує час старий годинник на стіні, дівчина пригадувала події, які перевернули все її життя. «Приблизно об одинадцятій, тобто, саме зараз, я зайшла з ним в оту печеру…» - Подумки вона повертала назад хвилини свого щастя. Вона пригадувала кожен момент, що була поряд із своїм незнайомцем, із її пам’яті не втратилась жодна дрібничка цієї чарівної ночі. Намріявшись вволю, дівчина засинала під ранок. Але й тоді не залишав її цей чарівний незнайомець, він приходив до неї уві сні.  Гарячим вогнем обпікали вуста Ніки його поцілунки, щоночі він тримав її у своїх міцних затишних обіймах, вона відчувала дотик його рук, які пестили її довге волосся. Вони часто гуляли біля моря, іноді заходили у свою печеру, бродили нічними вулицями сонного міста. І всюди їх супроводжував вірний пес – Чарусь. А далі… вона поверталась додому і просипалась у своєму ліжку. Ніці хотілось, щоб ніч не закінчувалась, хотілось побути ще із коханим. Але жорстока реальність брала своє. Ніка сонно піднімалась з ліжка та збиралась на роботу. Тепер життя її розділись на дві частини: реалістичний день, де вона зустрічала багатьох людей, більшість із яких здавались їй нудними і нецікавими; і казкова ніч, де вона бачила лише одну, але найдорожчу для себе людину, і де відчувала себе найщасливішою у світі. Це було жахливо! Два життя, реальне і вигадане! Чи вимріяне? Іноді Ніці здавалось, що вона втрачає розум.

      Підприємство, де працювала Ніка, а керівником та власником був її хлопець Станіслав займалась продажем аксесуарів до автомобілів. Вони співпрацювали із багатьма відомими фірмами-постачальниками за кордоном і тому мали непогані прибутки. Але для цього потрібно було багато працювати. Вони мали декілька магазинів, а ще займались торгівлею в інтернеті. На Ніку була покладена чимала відповідальність: вона мала слідкувати, аби всі товари надходили вчасно до покупців, а магазини мали достатній асортимент товару. Крім того вона мала особисто зустрічатись із постачальниками та гуртовими покупцями.

   І на сьогодні в неї була призначена зустріч в офісі з їхнім постійним клієнтом, який володів автомобільним салоном, Михайлом Маєвським. Ніка вже не один раз зустрічалась із Михайлом Дмитровичем  і була хорошої  думки про нього і як про клієнта, і як про людину взагалі. Михайлу Дмитровичу було вже за п’ятдесят, іноді він любив пожартувати та дуже не любив непунктуальних людей. Якщо він домовився прийти на зустріч о десятій, то завжди приходив на хвилин десять або й п’ятнадцять раніше. І якщо партнер запізнювався хоча б на кілька хвилин, Маєвський міг залишити місце зустрічі і угода зривалася.  В офісі Станіслава всі про це знали, і тому завжди на зустріч із цим клієнтом приходили завчасно. Бо пан Маєвський робив у них покупки на величенькі суми. Зустріч сьогодні була призначена на дев’яту годину. Ніка встала дуже рано. Вона швидко поснідала і зібралась на роботу. До офісу вона добиралась пішки через невеликий парк, дорога в неї займалась біля п’ятнадцяти хвилин. Вийшла вона о 8.15, отже мала часу вдосталь.

    Ранкове повітря було чистим і прозорим. Вночі пройшов легенький дощ, який змив бруд з листя дерев та кущів, і вся природа дихала свіжістю. В парку було ще краще. Троянди, що росли на клумбах наповнили весь парк своїм солодким ароматом. Їхні оксамитові пелюстки виблискували під сонячними променями, а легким вітерець розносив тонкі пахощі алеями. Високо на деревах чувся мелодійним спів птахів. Ніка йшла звивистою алеєю, вдихаючи на повні груди ці чарівні аромати. Листя дерев м’яко шелестіло над головою, їй захотілось тут зупинитись, щоб насолодитися цієї ранковою красою. Та вона пригадала про важливу зустріч і пришвидчила крок. Та раптом вона побачила таке, що змусило її знову забути про роботу. Неподалік неї пробіг великий чорний собака, несучи в зубах м’яч. Так, вранці у парку гуляє чимало людей зі своїми собаками. Але… цей собака був знайомий для Ніки. Це був Чарусь! А якщо собака тут, отже неподалік має бути і його господар. Тому вона, не спускаючи очей з собаки, поспішила за ним. Ніка була взута у босоніжки на підборах, та вона не жаліла ніг, а все бігла за собакою. Вона мріяла зустріти свого прекрасного незнайомця, хоча й не уявляла що буде казати йому. Головне – знайти, а далі все якось станеться… Чарусь звернув за ріг алеї, і Ніка рішуче побігла за ним. Собака добіг до однієї лавочки, де сиділа дівчинка років десяти і читала книгу. Поруч із цією дівчинкою зупинився Чарусь.

- О! Ти приніс мій м’ячик! Який ти молодець! – Радісно сказала дівчинка. Собака віддав їй м’яч, а вона погладила його по великій голові.

- О ні! Це не Чарусь! – Розчаровано мовила Ніка. – Даремно я побігла за цим собакою! – Вголос сказала Ніка і швидко повернула в інший бік, бо вже спізнювалась на зустріч.  

Змучена, з розтріпаним волоссям, ледь переступаючи ноги, з’явилась Ніка в своєму офісі. В приймальні сиділа лише секретарка Ліна.

- Ліно, є пан Маєвський!

- Немає. А що сталось? – Здивовано спитала Ліна.

- О ні! Я цього і боялась! – Скрикнула Ніка.