Читати книгу - "Це вище небес та сильніше нас, Анжеліка Горан"

Відвези мене додому

  Чорна Тойота Ланд Крузер заблимала яскравими вогниками, видаючи характерний звук, що сповіщав про відключення сигналізації. Ден підійшов до переднього пасажирського сидіння й розчинив дверцята.
   — Кошеня, сідай. — Жестом вказав на шкіряне крісло.
   Я зробила два кроки в напрямку авто, але зупинилася. Щось в цій ситуації мене бентежило.
   — Чому застигла? Ти ж хотіла поїхати додому? — Юнак не розумів з чим пов'язана моя затримка.
   — Навіщо тобі це? — Я примружила очі та пильно поглянула в його обличчя.
   — Пропоную обговорити все дорогою до будинку. — Помітивши як я пирхнула хитаючи головою, він вирішив здатися. — Наша сім'я відповідає за тебе. Якщо станеться щось погане — відіб'ється на репутації батька. Тепер сідай. — Повторив запрошувальний жест до салону автомобіля.
   В словах Дена відчувалася щирість та й причин обманювати він не мав. Отже, з хвилину все обміркувавши, я наблизилася до Тойоти й зайняла запропоноване місце.
   Хлопець обійшов авто спереду та гучно опустився на водійське крісло. Загарчав мотор і ми нарешті вирушили до будинку Гончаруків.
   Пам'ятаючи, що дорога на вечірку зайняла у нас з Міланою близько тридцяти хвилин, я відкинулася на спинку крісла та спробувала простягнути ноги. Відверто кажучи, мої кінцівки зараз дуже боліли. Звикла до взуття на пласкій підошві, в основному кросівок, я відчувала дискомфорт через босоніжки, які дала мені добра душа Мілана. Однак ображати дівчину, що так приязно до мене поставилася, геть не кортіло. Тож зціпивши зуби я гордо крокувала в запропонованому взутті.
   Краєм ока я спіймала на собі погляд блакитних очей. Ден відверто мене розглядав. — Гей! — Вигукнула, повертаючись до хлопця. — Краще слідкувати за дорогою, а не на мене витріщатися.
   Він зазирнув в мої очі лише на мить й майже відразу відвернувся до керма. — Ти занадто високої думки про себе. Якщо дійсно цікаво, то я дивився на бокове дзеркало. Водії так роблять.
   Ну яка ж я дурепа! Мені стало соромно й водночас занадто некомфортно. Навіть відповісти було нічого, тому випрямилася неначе натягнута струна та почала зосереджено розглядати пейзажі за вікном автівки.
   Оскільки вечірка відбувалася за Києвом, то переді мною пропливали дерева та інколи пусті зупинки. Цікавого мало, однак краще, ніж розмовляти з Денисом.
   Певно, він був такої ж думки, адже увімкнув Люкс фм і ми продовжили поїздку під трек "Мені так треба". Раніше цю композицію виконувала Лама, а тепер молоді виконавці — хлопець та дівчина.  На жаль, не пам'ятаю їх імен. Проте пісня запала мені в саме серденько.
   Завдяки музиці, атмосфера в авто стала менш напруженою. Я навіть змогла дещо розслабитися та забути про свою хвилинку ганьби. Ба більше, почала пошепки наспівувати.
   Тим часом ми під'їхали до міста. Першим на що я звернула увагу, був славнозвісний МакДональдз. А я люблю порадувати себе інколи чимось смачненьким та шкідливим.
   Забувши про все на світі, я повернулася до Дена й почала жалібно випрошувати заїхати до закладу. — Ну, будь ласка... — Впевнена, що моє обличчя зараз нагадувало кота з одного дуже відомого мультфільму. Та мене це хвилювало не більше, ніж ставки на спорт.
   До речі, погляд у юнака був досить красномовним. Він дивився на мене, неначе перед ним виступав стендап артист з найвідстійнішою програмою, яка тільки може бути. Зрештою Ден незадоволено зітхнув і завернув до закладу.
   — Можеш на Мак драйв заїхати. Тоді тобі не доведеться заходити всередину приміщення і це буде швидше. — Радісно защебетала я.
   — Ага. — Він зиркнув на мене з-під лоба. — А ти замастиш салон моєї ластівки, а запах пересмаженої олії залишиться тут на тижні. Ні, дякую. — Саркастично відказав той. — Я зачекаю доки ти закінчиш з отруйною їжею всередині цієї забігайлівки.
   Дещо ображена, я змовчала, не бажаючи роздмухувати вогонь суперечки. А щойно хлопець припаркувався, кулею вилетіла з автомобіля. Швидким кроком попрямувала до головного входу з велетенською буквою М.
   Всередині майже не було відвідувачів. Якщо врахувати, що зараз була одинадцята година вечора, то це й не дивно. Я окинула поглядом приміщення і подумки обрала для себе столик біля вікна.
   Підійшовши до касира за довгою стійкою, спочатку привіталася, а потім зробила замовлення. Він приязно посміхнувся мені й запитав чому така вродлива дівчина сама пізньої пори. Я вже відкрила рота, щоб віджартуватися, але не встигла навіть слова промовити.
   Неначе з повітря за моєю спиною матеріалізувався Денис. Він відповів замість мене. І це було досить грубо та зверхньо. — Замість своїх підкатів, краще б порахував чек. Оплата буде карткою. — В руці юнака заблищала золота карта.
   Касир знітився, але попросив вибачення. Порахувавши суму, він поклав переді мною чек з номером замовлення та попросив зачекати декілька хвилин. Я кивнула й кинула нищівний погляд на свого супутника.
   Менш ніж за хвилину мені вручили тацю із замовленням. Підхопивши її в руки, я рушила до обраного столика. Навіть не дивлячись назад, чудово розуміла, що Ден йде позаду.
   Зайнявши місце біля вікна, я поглянула на Дена. І схоже, муки совісті були йому не знайомі. Він виглядав аж занадто спокійним.
   — Навіщо ти нагрубив тому хлопцю? — Не стрималася від питання, ретельно пережовуючи свій гамбургер з подвійним сиром.
   — Може тому, що це його робота? — Незворушно відповів молодий Гончарук.
   — Він був ввічливим, а ти повівся зухвало. — Бажання довести йому свою неправоту взяло гору над здоровим глуздом.
   — Ти завжди такий?
   — Ні, тільки тоді, коли хтось погано виконує роботу за яку отримує зарплатню. І до того ж це заклад харчування, а не нічний клуб. — Сказав, ніби відрізав.
   — Денисе, ти не можеш поводитися з людьми неначе з брудом.
   — Мені, здається, що ти перебільшуєш. Я не сказав нічого образливого, лише нагадав хлопаку про його обов'язки. — Перехилившись через стіл, він понизив тон, немовби хотів розповісти якусь таємницю. — До речі, касири для того й потрібні, щоб рахувати суму замовлення та віддавати чек покупцю. Кошеня, ти тільки нікому не кажи про це. — В кінці свого одкровення юнак почервонів ледь стримуючи сміх.
   Подарувати йому цей дурнуватий жарт я ніяк не могла. Отже, нашвидкуруч дістала з упаковки шматок картоплі фрі, занурила в соус та тицьнула в розкриті вуста. — Смачного. — Якомога ніжніше промовила я. — А казав, що не любиш шкідливої їжі. Все змінюється. Еге ж?
   — Ах ти ж... Маленьке кошеня. — Хапаючи зі столу серветку вигукнув Денис.
   — Взагалі то, це смачно. — В підтвердження власних слів, я схопила ще один шматочок та поклала до рота, закочуючи очі від задоволення.
   — Серйозно? Ну тримай... — Хлопець тицьнув кусень картоплі в соус і провів по моїм губам, вимащуючи їх в червоний колір.
   Однак він ще не знав, що я не настільки проста як здаюся, на перший погляд. Отож, уважно спостерігаючи за обличчям молодика, я демонстративно облизала губи. Не знаю як це виглядало, але Денис спостерігав за кожним рухом, неначе причарований.
   — Ще трохи залишилося... Ось тут... — Він протягнув до моїх вуст долоню й провів великим пальцем в їх кутику.
   Цей жест був занадто інтимним, тож я відсахнулася вбік, неначе наполоханий заєць.
   — Щось не так? — Запитав молодий Гончарук, повільно прибираючи руку під стіл.
   — Все гаразд. — Не вдаючись до пояснень, я продовжила жувати гамбургер. Хвала Богу, він більше нічого не запитував і мені вдалося закінчити пізню вечерю в цілковитій тиші.
   Поверталися до будинку ми теж не проронивши ні пари з вуст. І лише, коли Ден припаркував авто біля маєтку, я побажала йому гарної ночі.
   — Зачекай... — Попрохав хлопець, поклавши свою долоню на мою руку.
   Запитально поглянувши на юнака, я очікувала на пояснення. Було дещо дивним його бажання поспілкуватися, враховуючи затяжну мовчанку.
   Однак він більше нічого не сказав. Замість тисячі слів, зробив одну-єдину дію, яка, відверто кажучи, змусила мене напружитися.
   — Гей, ти що робиш? — Я відвернула обличчя вбік, оскільки Ден наблизився занадто близько. Його гарячий подих обпік мою щоку.
   — Я гадав, що ти цього хочеш... — Не приховуючи здивування в голосі, спробував пояснити свої дії мій супутник.
   З горла вирвався нервовий смішок. — Тобто ти справді думаєш, що абсолютно всі дівчата в цьому світі тебе хочуть? — Мої вуста склалися в тонку лінію, а на обличчі з'явилася крива усмішка.
   — Я такого не казав. — Юнак відсахнувся від мене. Якщо це був один з романтичних моментів, що описують в ромкомах, то він однозначно втрачений.
   — Просто запам'ятай раз і назавжди — я не одна з твоїх дівчат на ніч. Ти мене не цікавиш. Вибач, якщо грубо, та це правда. — Розмова була закінчена, тож я покинула авто, залишаючи молодого мажора наодинці з ображеним его.
   Він нічого не сказав, але мене його відповідь і не цікавила.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍