Читати книгу - "Втрачене серце духа, Олександра Метафор"

Я здивовано подивилася на нього, але так і не знайшла причини такого спокою. Невже він справді не вірив у причетність Ганні?

— У тебе є інші пояснення? — знизала плечима, розуміючи, що й це було не найкращою відповіддю.

— Скажи, Асю, — Кай дивився на мене не кліпаючи, — ти пішла на зустріч із ним… з моїм тілом… тільки заради маски?

Й ось тоді я помітила, як змінилося його обличчя. Як з’явилася зморшка на переніссі, як напружилися вилиці й жовна, як губи звузилися в одну лінію. Він був у погано приховуваному гніві від спогадів, що проносилися перед очима.

Він що… ревнує?

— Так, — забарилася, а потім немов прокинулася, — Кай, це єдине, що тебе хвилює?!

Дух не відповів, але за його посвітлілим обличчям, усмішкою, що несподівано з’явилася, і блиском в очах можна було сказати: так, це було єдине, що його тривожило. І від цієї думки я чомусь густо почервоніла.