Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Лице старої зразу стало лютим, в очах аж заблищали блискавиці. Вона схопила зі стільця Тарасів пасок, якого він забув, коли тікав, закінчивши навчання. “Паскуднику! Як смієш ти таке казати літній жінці! Це твоє щастя, що ти є далекий родич, а то давно би вже розвіяла по вітру!", - сварилася вона і лупцювала ременем по спині. Я намагався від старої утекти з кімнати, але вона щось приробила дверям.
– Зніміть своє прокляття і шмагайте скільки влізе, бо баба Христя поклялась звести мене зі світу! - відгавкувався я і намагався з силою відкрити двері, які стара таки зачарувала.
– Не накладала я його, тому й допомагаю, дурень, - захекавшись відповіла вона і взялася виховувати ременем ще дужче.
– Ага! Тільки спочатку нам підсунули чарівну книгу, щоб власноручно ми віддалися Суккубу! - терплячи мужньо біль її побоїв, я намагався викрити підступність злої відьми.
Мої слова так вразили стару, що та навіть не знала, що й на те сказати. “Яку чарівну книжку?", - запитавши, так і застигла з довгим паском наготові. Хоч перестала ним мене шмагати! Але натомість я схопив від брата. Тарас, почувши гомін у кімнаті, побіг туди мені на допомогу. Він різко гупнув тілом в двері з того боку, а вони взяли і відчинились. В цей час я з силою смикнув на себе їх за ручку, від чого й заробив на лобі величезну гулю. Від сильного удару аж відлетів до стінки, ще й на додаток вдарився потилицею в шафу. В очах у мене зразу потемніло, а ноги підкосились і я сів на землю.
“А хай тобі! Тепер ще й скажуть, я вас тут мордую!", - розсердилась стара і стала кликати на допомогу брата: “Тарасе, йди сюди! Для тебе є робота!” Коли з’явився брат, то баба наказала йому практикувати нові навички на мені: спочатку добре оглянути пацієнта, а потім взятися за відповідне лікування. Я аж ніяк не поділяв такого оптимизму у знахарки, і знаючи Тараса, дуже налякався, бо той цілитель точно щось мені приробить. Він же ще змалечку мастак залишити одні синці і гулі. Напрочуд брат повів себе розумно. Під наглядом мольфарки він намазав рани зіллям, яке до того ж сам приготував у баби. Так, бачу, відьомські нічні тортури, моєму братові пішли на превелику користь,
– Як ти цього всього навчився за ніч? - здивовано я запитав в Тараса.
– Я сам не знаю, але воно само вилазить на поверхню в той час, коли мені це необхідно.
– Це я Тарасу в голову залила родові рецепти з книги! - гукнула баба з другої кімнати, ото вже слух у відьми, все почула!
– Як це залили? - не повірив я.
– Так само, як у порожній глечик наливають воду. Тепер у твого брата в голові варю знахарський суп! - весело засміялася стара й додала, але те уже серйозно, - Він сам не знає ще, яка із нього користь буде.
Тарас лицем перекривив стару і оглянувшись, що не бачить баба, вказівним пальцем покрутив у себе коло скроні, мовляв, не слухай, бо ця теж сказилась в лісі. І то не дивно, адже вона дрівніша за мольфарку Христю. Але у відьми окрім слуху був також непоганий зір. Помітивши до себе неповагу, вона по спині звезла брата ремінцем, даючи зрозуміти, мов, все бачу. “Ах ось де він! А я його шукаю", - брат, вихопивши з рук старої пасок, побіг до іншої кімнати хутчіш заправити той клятий ремінь в джинси, поки ота скажена відьма знов не пустила його річ у діло. Залишившись одні, я пожалівся бабі, що чую голоси під шелест листя.
– Скажіть мені, я певно збожеволів? - з огидою до себе запитав в знахарки.
– Не переймайся, хлопчику! То дендреони - вони не зовсім люди, а також не рослини. Істоти ці ховаються у лісі настільки добре, що їх навіть не помітно. Вони не злі, от тільки трохи шумні. Своїми голосами лякають тих, хто їх у змозі чути. Не брешуть й не говорять правди, а розважаючись, збивають інших з пантелику. Це всім відомо мешканцям у лісі, а люди нічого про них не знають.
Десь по опівдні відьма забрала Тараса і знов закрилася з ним наодинці у кімнаті. Як і в минулий раз, брат голосно стогнав і гидувався, а я сидів і слухаючи лемет за дверима, посміхався. Всього за ніч стара Орися вклала у Тарасів вулик у сто раз більше, ніж вчителям вдалося за весь час у школі! Оце так спритна баба! Може вона хоч трохи втихомирить брата, тоді із нього точно вийдуть люди.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівники, Віт Тасик», після закриття браузера.