Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

Розділ 18. Проблеми

Катя:

 

Коли повернулася додому змогла спокійно видихнути. В кімнатах темно, кругом виключено світло, а Юлі не має в квартирі. Тому зразу попрямувала з останніх сил в душ та занурилася в своє приємне ліжечко. За дверима чую знайомий голос та гуркіт, щось впало на підлогу.

-Тссс, обережно. Я ж не живу сама.

-Я в курсі, але це випадково зачепив.

-Надіюсь її не має ще. Ходімо в мою кімнату,- голос Юлі вже не чути, а в думках моїх зараз дивне. Та рада за них, вона дійсно добилася свого. Нічого собі, тепер нам точно буде потрібно завтра поговорити. Це ж класно тепер я з Пашою, а вона виходить, що з Сашою.

Ранок це новий день, нові можливості. Так мені зазвичай казала бабуся. Так і я взяла собі це в настанову. Тому встаю скоріше будильника, намагаюся вкласти волосся та одягаюсь в темно-синій костюм і в чорний вкорочений топ, бо на шиї плям від рук тата більше не видніються. Снідаю, але Юля ще не виходить з кімнати зі своїм новим бойфрендом. Тому йду до ванни вмиватися, стукаю їй в двері.

 

-Юля, ти не проспала? Нам скоро на роботу пора. Тебе за…

-Ем, доброго ранку, Катю,- вмить вилітає чоловік з дверей перебивши всі мої слова та думки, встигає лише прикритись футболкою оголене своє тіло, не дивлячись толком на мене прямує до вхідних дверей.

-Та зачекай вона ж не монстр,- кричить в слід йому Юля намагається наздогнати зі чоловічими штанами в руках.

-Ем, Юрій?,- застигаю біля дверей з відкритим ротом та здивованими очима, спостерігаючи як він одягається в коридорі.

-Катю, все потім поясню,- та знову звертається до нього,- Зачекай, до зустрічі котику,- цілуючи в щічку закриває за ним двері.

-Котику?,- голосніше запитую її та показую на двері,- Серйозно? Що я пропустила?

-Не запитуй, я сама не знаю, що на мене знайшло,- починає сміятися та закривати очі руками ніби соромиться та миттєво добавляє,- Але ти бачила який він сексі!

-Ага, а якже Саша? Я думала це ти з ним вчора прийшла, а оказується з нашим сусідом Юрою. Це як так?

-Катю, що ти мене відчитуєш? Ти сама пропала в Павла і нічого мені не розказуєш,- йде на кухню розгніваною.

-Доречі щодо цього… Юль, ми з ним почали зустрічатися.

-Уваа, яка чудова новина,- обіймає як нічого вже не було, вона дійсно не може довго гніватися,- Як же я за вас рада. Розказуй як це сталося.

-Це було неочікувано. А ще він познайомив мене зі своєю родиною.

-Так швидко?,- відходить від мене подруга та починає робити собі каву.

-Я теж здивувалась. В нього дуже приємна сімʼя, але…

-Що за але?,- кидає на мене погляд та далі заливає воду в кружку.

-Але здається я не сподобалась його сестрі.

-Що за дурниці ти таке кажеш? Як ти могла їй не сподобатись? Ти в нас така хороша, що Паша забирає самий цінний скарб в мене.

-Ох, Юля, пішли збиратися по дорозі встигнемо ще поговорити.

-Мг, але каву я точно мушу випити.

-А я оброблю рани розчином та теж прямую на вихід. Сьогодні багато роботи чекає нас.

-Я не розумію, ти казала, що тебе тато майже не побив. Синяки на руках бачу, а от звідки такі поранення?,- дивиться на мої руки без пластирів,- Що взагалі сталося?

 

Прийшлося все розповісти Юлі та всіх деталях. Вона запропонувала піти до її тата, щоб написати заяву та зняти побої для цього навіженого чоловіка. Але мої відмови, вона навіть не хотіла навіть чути. Тому домовились, що вона розкаже татові, а він порадить, що і як краще зробити. Хоч мені хочеться забути про це як страшний сон та не згадувати ніколи. Після довгої розмови, нам все ж таки прийшлося бігти на роботу.

-Надіюсь ми встигли,- мовлю я коли заходимо до ліфту.

-Я можу не хвилюватися, бо прийшла разом зі своїм керівником,- тішиться та підколює мене Юля.

-Звичайно. Ти доречі все організувала до зйомок? Можна почати завтра?

-Так і навіть поговорила з Сашою. Він вільний завтра та відкриє нам з самого рання заклад, щоб ми могли все підготувати. Залишається пару деталей і можемо розпочинати втілювати наш проект.

-От це ти молодчинка. Це чудові новини,- виходимо разом та йдемо до робочих столів,- Каву будеш?,- та очима заглядаю в сторону кабінету Павла.

-Я вже пила, а ти ні,- підходить ближче та тихенько каже,- А ти і йому зроби, може випʼє каву з твоїх рук і добрий буде,- махає головою в бік Павла та миттєво відходить.

-Ну, Юлька, ти читаєш мої думки,- радую її посмішкою та помічаю як він заходить до кабінету,- Я пішла, побажай мені удачі.

-Удачі, подруго,- не квапиться та займає робоче місце, відповідає на дзвінок. А я навпаки скоро роблю каву для нас та йду до кабінету керівника.

-Тук, тук можна, Павло Олексійовичу?, заходжу тримаючи на підносі дві кружки однакової кави.

-Привіт, ти все ж таки прийшла на роботу,- усміхається та продовжує,- Звичайно, проходь ближче,- встає з свого крісла, обходить його та спирається на нього.

-Хотіла тебе по скоріше побачити,- признаюсь та стаю ближче до нього перша не витримала та поцілувала в щічку,- Скучила.

-Я теж. Пообідаємо разом?,- не відпускає мене огорнувши в свої долоні.

-Побачимо, а зараз зробила нам каву. Ти ж не проти?

-Американо, ложка цукру?

-Так і я теж таку люблю каву, але деколи ще з молоком.

-Без тебе спиться не дуже. Можу я тебе сьогодні викрасти на цілий день?

-День навряд чи, а от ввечері точно буду твоя.

-Ловлю тебе на слові. Як твої рани,- проводить пальцем по пластирі на долоні.

-Можеш не переживати, зі мною все добре.

-Він буде наказаний за те, що зробив. Та за те, що скільки років мучив тебе.

-Ні, дійсно не потрібно,- намагаюся його заспокоїти,- Давай краще за це все забудемо та повернемося до роботи.

-Катю, ти готова ось так йому все пробачити?

-Я знаю на, що він здатний. Особливо коли пʼяний, тому не хочу, щоб ще хтось постраждав. Нехай це дійсно залишиться в минулому.

-Не можу з тобою погодитись, але ти права потрібно повертатися до роботи. Мені сьогодні ще в фірму їхати по справи, постараюсь до обіду зі всім справитися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍