Читати книгу - "До зустрічі ніколи, Меланія Арт"

Глава 15

Ніка

По дорозі додому ми з Русом зайшли у ветеринарний магазин і купили Мейсону все необхідне. Я не пошкодувала грошей на преміальний корм з хорошим складом, зручні мисочки для довговухих собак, а потім не втрималась і ще купила декілька іграшок. Я ж не знаю, наскільки він у мене затримається, а розважати його якось потрібно.

Мейсон обновки зацінив, але насамперед все ж накинувся на їжу. Очевидно, давненько він самотньо по вулицях блукав. Ну, або ж просто поїсти любить.

– Їж, маленький, а потім підемо митися, – по-іншому не можна було, адже на його шерсть без сліз дивитися не можливо було. 

Про те, як ми милися, детально розповідати не буду. Скажу тільки, що це був ще той концерт. Мокрим залишився і Мейсон, і я, і ванна кімната. Хто б міг подумати, що спанієль може настільки не любити водні процедури!

Після цього я швидко переодягнулася в піжаму і вирішила трохи підсушити Мейсона, та й себе заодно. Тільки увімкнула фен, як у розетці щось бахнуло і різко всюди стало темно. Триндець, пані та панове!

– Просто прекрасно! – прокричала на всю квартиру невідомо кому. – І що нам тепер робити, Мейсоне?

Хвилину подумала, а потім знайшла великий махровий рушник і почала активно обтирати ним собаку. Не фен, але краще, ніж нічого. Мейсон вже й так добряче замерзнув сьогодні на вулиці, не вистачало ще, щоб захворів.

Тим часом на вулиці вже ставало темніше. І що робити з цією електрикою? Ні чорта не розумію в ній! Рус – також профан, я вже встигла спитати. Здогадалася подзвонити знайомій бригаді електриків, але вони на об’єкті за містом і будуть тільки завтра. Далі були спеціалізовані агенції, але всі вони, як один, дуже ввічливо поспівчували моїй проблемі і запропонували прислати до мене майстра завтра вранці. 

Супер просто! Переможець по життю – це про мене!

Але вдіяти я все одно нічого не могла, тож знайшла декілька свічок і розставила їх в кімнаті так, щоб пес випадково не зачепив.

– Будемо вважати, що у нас романтичний вечір, Мейсоне, – знову почухала чотирилапого і вмостилася разом з ним на матраці, закутуючись у ковдру. 

Аж тут побачила, що телефонує Рус.

– Слухаю, – моментально відповіла.

– Господар спанієля об’явився, – сказав мені, а я навіть трохи засмутилася, почувши таку, здавалося, хорошу новину. – Я дав йому твою адресу, а він сказав, що буде через годину. Коротше, чекай гостей.

– Я тебе зрозуміла, – відповіла, намагаючись не показувати своє розчарування. – Добре, що йому не байдуже на друга.

***

Господар Мейсона був пунктуальним, тож рівно через годину я почула дзвінок у двері.

– По твою душу, – гмикнула до рудого, який вже встиг прибалдіти на матраці.

Довелося швидко вилізати із затишного тепла і плентатися до виходу. На дворі вже повністю потемніло, тож я знову спіткнулася, переступаючи банки з фарбою. Боже, потрібно їх десь переставити!

Потираючи забите місце, відкрила двері, а потім різко їх закрила.

Та ну, не може такого бути...

 

Влас

Взагалі в мене рідко бувають погані дні, але сьогодні – саме той рідкісний випадок, я впевнений. 

Починалося все нормально. Я провів пари в університеті, а потім вирішив поїхати в офіс, щоб спокійно попрацювати. Там мене й перехопив дядько, який повідомив “радісну” новину.

Виявляється, Сіворський вирішив провести співбесіду з представниками компанії, що беруть участь в тендері. Співбесіду! Мовляв, хоче переконатися, що його проєктом займаються найкращі. Ось така примха, через яку я завтра маю зрання їхати у Вінницю, адже саме там він завтра буде. Олігарх вирішив, що має право виривати людей ось так в інше місто, ніби якийсь справжній король, а я навіть не можу відмовитися, адже тоді підведу Андрія. Справжня чортівня!

Але і це ще все.

Їхати я маю не сам, а з Хоменко, що б їй, оскільки ми з нею вдвох відповідальні за проєкт і саме ми з нею будемо проводити презентацію.

Андрій доручив мені повідомити цю новину білявці, а потім ще раз нагадав, що Сіворський не має знати про нашу з нею ворожнечу. Хотілося голосно вилаятися, та я стримався. Все одно дядько зараз не прийме відмови.

Вже звичним жестом знаходжу чат з Хоменко і пишу їй повідомлення, де вказую місце і час зустрічі. Хотів змусити її самостійно їхати до Вінниці, але в моїх же інтересах, щоб вона прибула на зустріч вчасно. Саме тому доведеться потерпіти її в авто.

Але мушу визнати, що останні майже два тижні Хоменко себе поводить так, як я зовсім не очікував від неї. Вона видає цікаві ідеї, швидко працює і ефективно організовує не тільки свою, але й мою команду, коли я знаходжуся в університеті або на об’єктах. Я… Ні, не вражений, але щиро здивований. Звісно, я все ще бажаю від неї позбавитися, але, якщо геть чесно, то навіть звик до її присутності. Виявляється, якщо ми не говоримо, то можемо більш-менш мирно співіснувати.

Бачу, що повідомлення вона не читає. Дратуюся, адже потім сама ж буде пихтіти, що пізно про все дізналася. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍