Читати книгу - "Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем"

Глава 22

Господи, ну чому я така довірлива? Мені б піти одразу після того, що я почула і побачила на власні очі, а замість цього стою і слухаю сповідь гостровухого негідника. Врешті, нічого особливо дивного він мені не розповів і все питання зараз зводиться до одного: вірити йому чи Міріель? В магічному світі, виявляється, відбуваються так ж банальні речі, як і у нас. Були знайомі з дитинства, батьки добре знали одне одного і, як це часто буває, вже почали будувати свої плани. Поєднання капіталу і все таке інше. 

 

Для сина одинадцятої дружини взагалі перспективи вдалого шлюбу майже дорівнюють нулю, а тут таке везіння: Міра заявила батькам, що не віддасть руку нікому, крім Андріла. Її навіть відправляли кудись з Підгорний край, звідки ельфійка і повернулась з власною драконицею. І з почуттями, що ніяку не поділись. Те, що її обранець до цього часу встиг розірвати стосунки з рідними і прославитися своєю не зовсім законною діяльністю, на Міріель враження не справило. Вочевидь, вона слідкувала за ним і нарешті, впіймала на гарячому. З іншою, тобто зі мною, та й ще з Браслетом довіри, який зробив нас нерозлучними. 

 

-Якщо це правда, чому ти з нею не поговориш? - я досі тримаюсь на відстані, так, про всяк випадок. Тепер вже і собі не довіряю, бо його поцілунки мають цілющу дію, а ще відключають мій розум. 

-Тому що Міра і так все знає, нам не обов’язково спілкуватись вголос. Що до драконів… Для неї важливо повернути Аждарху, а зараз це зробити не вийде, тому вона розізлилася. 

- І тебе дійсно можуть забрати під конвоєм? 

-Хіба що батько особисто захоче мого повернення. А він не захоче! То ж тобі доведеться ще трохи побути моєю заручницею. 

 

Посмішка на його бешкетному обличчі спалахує так несподівано, що я розумію, серйозної розмови далі не буде. Він починає мене дражнити і навіть не обирає слів.

 

-Що ти сказав? Заручницею?! - ось і будь після цього психологом для ельфів.

-А я таке сказав? Мабуть все через те, що страшенно хочу їсти, звідси чую запах смаженого баранця, може складеш мені компанію? Чи тебе ще раз віднести на руках?

-Щоб Міріель вже точно заморозила мене чи спалила? Ні, дякую! 

 

Повертаюсь до нього спиною і чалапаю назад, бо більше розмовляти з ним не хочу, але Андріл цього разу обирає нову тактику. Він йде позаду і весь час супроводжує мене досить цікавими розповідями. 

 

-До речі, ти знала, що в Афіфе обрала для тебе ритуальне вбрання? Я про цю розкішну жовтогарячу сукню. 

-Не замовляй мені зуби… - бурмочу собі під носа, але самій справді стає цікаво, може я чогось не знаю.

-Тобто не сказала! - ельф сміється, - Тоді почекаю до вечора, таке я пропустити точно не зможу! 

-Якщо тобі є що сказати, кажи зараз! Бо сподіваюсь до вечора ми не побачимось, в тебе знайдеться компанія з ким поїсти смаженого м’яса, чи що там ще подають на стіл. А я буду з нареченою, раз вже вона мене умовила залишитись.

 

Не хотіла зупинятись, але знову стою посеред дороги з цим нахабою, бо відчуваю, що сміється він не просто так, а точно сховав туза в рукаві. Зелені очі дивляться мені прямо в душу, не можу відірватися, хоча зараз вони скоріше бешкетні, а не сповнені спокуси.

 

-Краще хай це буде сюрприз, - він нахиляється до мого вуха і від теплого дихання по шкірі пробігає ціла колонна мурах, а мене на мить накриває солодкий туман. - Мій спокусливий Бузочок!

 

Я оговтатись не встигаю, а зелена куртка вже миготить серед дерев, а разом з нею її власник зникає з очей, залишивши мене саму. Добре, що втік, бо я не знаю, скільки ще готова терпіти його насмішки, а тому просто поспішаю до будинку Афіфе, де мене дійсно вже шукають. Чомусь мені здавалося, що Міріель я теж там побачу, але ні, ельфійки ніде не видно і розпитати подругу немає часу. Всі зайняті підготовкою: на великому майданчику просто неба встановлюють столи, готують шатер, метушаться куховарки, а родичі говорять всі одночасно. 

 

Час тут плине якось надто швидко, наче тільки ранок почався, а вже перевалило за полудень, мене запрошують разом з іншими гостями за стіл, де для пані Кетри відведено почесне місце. Наїдки такі смачні, що я починаю розуміти Андріла, тут не тільки смажене м’ясо, а й дуже багато солодощів, до яких так і тягнеться рука. Афіфе виглядає одночасно щасливою і збентеженою. Її наречений гарний чорнявий юнак, якого хоч на обкладинку журналу виставляй, просто очей з неї не зводить. Заради цього я готова ще раз пройти свої пригоди, бо гарненька подружка могла так і залишитись у Камаль- бея, а тепер його коротенькі ручки вже до неї не дотягнуться. 

 

Поки всі проголошують тости, а чоловіки обговорюють питання фінансів, до гостей приєднується ще одна особа і тут я здогадуюсь, на що натякав зеленоокий негідник. Куда Бакс нагадує одночасно родича Камаль-бея і фокусника з заїжджого цирку. На ньому величезна чалма, прикрашена брошкою в формі ока, щось схоже на халат, перехоплений поясом, і шаровари - все червоне і жовтогаряче, аж очі болять! 

 

Белькоче він на місцевому діалекті, так що зрозуміти я не можу ні слова, але бачу, як люди за столом починають хвилюватися. Кілька чоловіків. разм з якими і наречений, відходять в сторону і починають чарувати під керівництвом дядька в чалмі, то ж я разом з іншими також піднідмаюсь зі свого місця. Поки що нічого незрозуміло, вони тягають щось у відрах і висипають на землю, утворюючи доріжку - дивасія якась, ще краща ніж наші весільні приколи. 

 

Тим часом наречена разом з кількома дівчатами збирається в невеличке коло і подруга махає мені рукою, щоб я приєдналася до них.

 

-Ти тільки не бійся, - чую просто над вухом і аж підскакую від несподіванки. Андріл за власною звичкою підкрався непомітно і аж світиться від задоволення, отже, на мене точно чекає халепа.

-Що ти маєш на увазі? - краще б я стільки не їла, бо в шлунку стає тісно і неприємно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍