Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Розділ 27

 

Координати світилися на екрані, ніби чекаючи її відповіді.

Вони ведуть мене кудись.

Але куди?

І головне — навіщо?

Еліс стиснула руки в кулаки, змушуючи себе дихати рівно.

 

Зараз у неї було два варіанти.

1.Ігнорувати сигнал. Продовжити місію, дотримуючись запланованого курсу до Орбіона.

2.Прийняти запрошення. Дізнатися, хто чи що стоїть за цими повідомленнями, і ризикнути… можливо, всім.

 

Її місія була чіткою: дістатися до системи Орбіон і дослідити планету К253.

Але якби ці істоти (або хто вони такі) знали щось, що могло б допомогти?

Або, навпаки, якщо це було щось, що могло знищити все, що залишилося від її шансу на успіх?

Відповідь прийшла майже миттєво.

Я не можу просто йти далі, не дізнавшись правди.

Вона повільно вдихнула й видихнула.

— Комп’ютере, проаналізуй отримані координати.

— Виконую…

На екрані з’явилася схема просторового розташування.

Точка, яку вони їй надіслали, була не так далеко від її поточного місцезнаходження.

Але що насторожувало найбільше…

Вона перебувала на межі зони, яку радари ще могли сканувати, але зв’язок із зовнішнім світом там би зник.

Мертва зона.

Якщо вона туди вирушить — буде сама.

Жодної підтримки.

Жодної можливості попросити про допомогу.

І якщо це пастка — шансів вижити майже не буде.

Але й залишити цей сигнал без відповіді означало зректися правди.

І залишити питання, яке переслідуватиме її весь подальший шлях.

Еліс різко втягнула повітря.

Рішення прийняте.

— Комп’ютере, розрахуй курс до вказаних координат.

— Підтверджено. Починаю побудову маршруту.

На екрані загорілася нова траєкторія.

Серце билося швидше.

Вона знову вдихнула.

Якщо це пастка — я повинна бути готова.

— Активувати бойову систему корабля.

— Бойовий режим активовано.

Корабель загорівся тривожним червоним світлом.

Еліс перевірила стан щитів, рівень палива, запас енергії.

Я піду на це, але я не дам себе загнати.

Вона подивилася на мерехтливу точку на екрані.

Настав час дізнатися, що чекає попереду.

Корабель повільно вирівнював курс, слідуючи за заданою траєкторією. Навколо панувала тиша, порушувана лише рівномірним гулом систем життєзабезпечення.

Еліс вдивлялася в екран, фіксуючи кожне відхилення в показниках.

Я не дам себе застати зненацька.

Вона посилила захисні щити, перевела озброєння в режим швидкого реагування.

— Комп’ютере, відстежуй будь-які просторові аномалії та активність поруч із координатами.

— Виконую…

Дисплей відобразив її маршрут: попереду — глибокий, майже чорний простір. За межами цієї зони розташовувалися розріджені уламки старих астероїдів.

Але найголовніше…

Жодних природних джерел сигналу в тому напрямку не мало бути.

Тоді що послало координати?

Тиск у грудях зростав.

Якщо це пастка, у мене буде лише один шанс вирватися.

Еліс напружено вдивлялася в простір перед собою.

Згідно з розрахунками, до точки призначення залишалося менше десяти хвилин.

— Комп’ютере, зроби повторний аналіз координат.

— Виконую…

Тонка лінія її маршруту засвітилася легким білим світлом.

— Виявлено нестабільність у просторі поруч із координатами.

Еліс зупинила дихання.

— Уточни.

— Фіксується спотворення гравітаційного поля. Деформація… штучного походження.

Штучного?

Вона стиснула губи.

Якщо це споруда або корабель, то його технології значно перевищують стандартні людські.

Іншопланетні.

Або щось ще гірше.

— Встановити візуальний контакт.

— Активую довгохвильові сенсори…

Еліс затамувала подих.

На екрані з’явився силует.

Темний. Неправильної форми.

Занадто геометричний, щоб бути природним утворенням.

Це не просто уламки.

Це структура.

Або корабель.

Чи щось зовсім інше…

Відчуття холоду пробігло спиною.

Еліс поклала руку на панель керування.

Вони привели мене сюди навмисно.

Тепер питання: з якою метою?

— Зменшити швидкість. Утримувати дистанцію п’ятдесят кілометрів.

— Виконую…

Корабель сповільнився, підлаштовуючись під її команду.

На моніторі структуру почало видно чіткіше.

Вона була гігантською.

Висіла в просторі, ніби чекала на неї.

І ось тоді…

Сигнал змінився.

На екрані з’явився новий код.

Послання.

Воно було коротким.

Тільки одне слово:

“Увійди”.

Еліс застигла.

Стиснула кулаки.

Серце вибивало рівний, холодний ритм.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍