Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Розділ 28

 

Еліс вдивлялася в це одне слово на екрані.

“Увійди”.

Запрошення? Вимога? Чи, можливо, пастка?

Вона стиснула пальці на керуванні, відчуваючи, як холодні обійми невідомого знову стискають її розум.

— Комп’ютере, розшифруй сигнал. Чи є приховані коди або сторонні імпульси?

— Аналізую…

Тиша.

Потім:

— Сигнал чистий. Жодних прихованих команд чи вторгнень у систему.

Еліс різко вдихнула.

Вони хочуть, щоб я увійшла.

Але хто “вони”?

Вона перевела погляд на зовнішню камеру. Структура перед нею залишалася неприродно мовчазною. Не було жодних вогнів, руху чи ознак активності.

Просто висіла в просторі, ніби чекала.

Я можу розвернутися.

Можу відлетіти.

Але чи справді я відірвуся?

Еліс стиснула щелепи.

Її корабель все ще був у бойовій готовності, щити активовані, озброєння заряджене. Вона мала варіанти.

Але залишалася головна проблема.

Її місія.

Вона не могла дозволити собі зникнути в невідомості, якщо це означало загрозу для повернення.

Але якщо тут є відповіді?

Тінь.

Ті, хто гнався за нею.

Ті, хто чекав її тут.

Еліс повільно поклала руку на важіль керування.

— Комп’ютере, підготуйся до маневру відступу на випадок загрози.

— Готовність 100%.

Вона набрала повітря в легені.

Один крок вперед – і я в їхніх руках.

Один крок назад – і я можу втратити шанс зрозуміти, що насправді відбувається.

Повільно, майже машинально, вона ввела команду.

Корабель рухався повільно, обережно, ковзаючи крізь безмовний простір, наближаючись до загадкової структури.

Еліс відчувала, як напруга пульсує в її тілі.

Я роблю це. Я входжу.

На головному екрані не було жодних змін. Структура залишалася незворушною, немов чекала, коли вона перетне невидиму межу.

— Комп’ютере, продовжуй сканування. Якщо щось зміниться – негайно повідом мене.

— Прийнято.

Здавалося, ніби навіть повітря в кабіні стало важчим.

Що буде далі?

І раптом – сигнал.

Глибокий, монотонний, він розрізав тишу, змусивши Еліс стрепенутися.

— Джерело? — різко запитала вона.

— Іде безпосередньо з об’єкта.

Секунди тяглися вічністю.

Сигнал повторився.

Він не був випадковим.

Це було щось на зразок коду… або запиту.

Потім на екрані знову з’явилося повідомлення.

“Ти вже тут. Тепер вибір за тобою.”

Еліс відчула, як по спині пробіг холод.

Вона була очікуваною.

Її знали.

Корабель продовжував рухатися.

І тоді сталося щось, чого вона не очікувала.

Структура ожила.

Її поверхня почала змінюватися, немов рідина, що реагувала на її наближення.

Світло.

Тьмяне, приглушене – але воно було.

І воно… манило її далі.

Еліс стиснула керування сильніше.

Відступ ще можливий.

Але інтуїція кричала, що вона вже зайшла надто далеко.

Вибору більше не було.

— Комп’ютере, зафіксуй усі дані. Ми входимо.

Корабель перетнув межу.

І все змінилося.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍