Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

Піпін. — Але час уже і йому заговорити. Бо наразі у своїх висновках ми могли спиратися тільки на здогад старого фермера про те, що до цього має певний стосунок скарб старого Більбо.

— То був тільки здогад, — поквапливо відказав Фродо. — Чудар нічого не знає.

— Старий Чудар — гобіт тямущий, — мовив Мері. — Його кругле обличчя приховує багато такого, про що він ані словом не обмовиться в розмові. Я чув, що колись йому траплялося бувати у Пралісі, а ще мовлять, що він багато знає про чимало дивних речей. Але ти, Фродо, можеш бодай нам сказати, чи правильний, на твою думку, його здогад.

— Я думаю, — повільно відповів Фродо, — що здогад був правильний, принаймні частково. Між тим, що діється нині, й давніми пригодами Більбо зв’язок таки є, і Вершник шукає — чи, напевно, краще було б сказати: вишукує — його або мене. Також, якщо хочете знати, я боюся, що це зовсім не жарти і що мені загрожує небезпека і тут, і деінде.

Він озирнувся на вікна та стіни, ніби боявся, що вони раптом розступляться. Усі інші мовчки дивилися на нього, обмінюючись значущими поглядами.

— За мить про все дізнаємося, — прошепотів Піпін до Мері. І Мері кивнув у відповідь.

— Гаразд! — сказав нарешті Фродо, сівши рівно та випроставши спину, ніби ухвалив якесь рішення. — Довше я цього приховувати не можу. Мушу дещо вам розповісти. Лише не знаю, з чого маю почати.

— Гадаю, я допоміг би тобі, — спокійно озвався Мері, — якби почасти розповів усе сам.

— Ти про що? — перепитав Фродо, дивлячись на нього з тривогою.

— А ось про що, мій любий старий Фродо: ти сумний, бо не знаєш, як попрощатися. Ти, звісно, мав на думці покинути Шир. Але небезпека наздогнала тебе раніше, ніж ти сподівався, тож тепер ти вирішив піти негайно. І не хочеш цього. Нам тебе дуже шкода.

Фродо розтулив і знову стулив рота. Здивований вираз його обличчя був такий кумедний, що всі решта засміялися.

— Любий старий Фродо! — сказав Піпін. — Невже ти й справді думаєш, що зумів усім нам напустити туману в очі? Тобі для цього забракло б і обережності, й клепки! Цілком очевидно, що ти цілий цей рік, починаючи з квітня, планував піти й попрощатися з усіма своїми улюбленими місцями. Ми постійно чули, як ти бурмочеш: «Цікаво, чи доведеться мені ще коли-небудь глянути на ту долину», — й таке подібне. І вдавав, ніби в тебе закінчилися гроші, щоби навсправжки продати свій дорогоцінний Торбин Кут отим Саквілям-Торбинам! А ще всі ті таємні розмови з Ґандальфом...

— Небеса всемогутні! — відказав Фродо. — А я думав, що мені вистачило і обережності, й клепки. Не знаю, що на це скаже Ґандальф. То виходить, уже цілий Шир патякає про мій відхід?

— Е, ні, — заперечив Мері. — Про це не хвилюйся! Звісно, довго цього в секреті не втримаєш, але наразі про це відомо лише нам, змовникам. Зрештою, не слід забувати, що ми добре тебе вивчили, часто буваючи поряд із тобою. Тому зазвичай можемо відгадати, про що ти думаєш. Я й Більбо знав добре. Правду кажучи, я досить пильно стежив за тобою, відколи він пішов. Гадав, що ти рано чи пізно подасися за ним навздогін: я взагалі чекав, що ти підеш значно раніше, тож віднедавна ми дуже хвилювалися. Нас жахало те, що ти можеш обвести всіх круг пальця і зникнеш несподівано, одним один, як і він. Ми від весни не спускали з тебе очей і чимало запланували на власний розсуд. Ти від нас так легко не втечеш!

— Але я мушу йти, — сказав Фродо. — Цьому не завадиш, любі друзяки. Ми всі через те нещасні, та вам годі й намагатися мене затримати. Якщо ви вже про стільки всього здогадалися, то допоможіть мені, будь ласка, і не перешкоджайте!

— Ти не второпав! — вигукнув Піпін. — Ти мусиш іти, а отже, ми теж мусимо. Мері та я ідемо з тобою. Сем — чудовий товариш, і він стрибнув би в пащу дракона, щоби тебе врятувати, якби, звісно, не перечепився через власну ногу; та під час цієї небезпечної виправи тобі стане у пригоді не один супутник.

— Милі мої, найулюбленіші гобіти! — мовив зворушений до глибини душі Фродо. — Я не можу вам цього дозволити. Це рішення ухвалено вже давно. Ви кажете про небезпеку, та ви її не розумієте. Це не полювання за скарбом, не подорож туди і звідти. Від смертельної небезпеки я тікатиму лише для того, щоби на смертельну небезпеку знов і наразитися.

— Авжеж, ми розуміємо, — твердо сказав Мері. — Тому і вирішили піти. Нам відомо, що з Перснем жартувати не випадає, та ми підемо і зробимо все, від нас залежне, щоби допомогти тобі впоратися з Ворогом.

— З Перснем! — сказав Фродо, тепер уже цілком приголомшений.

— Так, із Перснем, — підтвердив Мері. — Мій любий старий гобіте, ти недооцінюєш допитливості своїх друзів. Я дізнався про існування Персня ще багато років тому — власне, перед тим, як зник Більбо; та він, очевидно, вважав його таємницею, тож і я тримав своє знання при собі, аж доки ми всі змовилися. Я, звісно, не знав Більбо так добре, як знаю тебе; я був надто молодий, а він був доволі обережний — але все-таки не достатньо. Якщо хочеш знати, як я вперше про все довідався, то я тобі розповім.

— Продовжуй! — ледь видихнув Фродо.

— Як і слід було сподіватися, до викриття Персня призвели Саквілі-Торбини. Одного дня, за рік перед Вечіркою, я йшов уздовж дороги і раптом побачив попереду Більбо. Зненацька вдалині вигулькнули С.-Т., й ішли вони в нашому напрямку. Більбо сповільнив хід, а тоді — гоп-ля! — взяв і зник. Це так мене вразило, що мені ледве вистачило розуму заховатись у звичний спосіб. Я продерся крізь живопліт і подався вздовж поля. Щойно С.-Т. пройшли повз мене, я визирнув на дорогу, і мій погляд вихопив Більбо, коли він якраз несподівано з’явився знову. Він поклав щось до кишені штанів, і я мигцем зауважив зблиск золота.

Відтоді я не спускав із нього очей. Власне, каюся: я шпигував. Але визнай: це було дуже захопливо, а я мав усього-на-всього надцять років. Окрім тебе, Фродо,