Читати книжки он-лайн » Міське фентезі 🌆🌟🔮 » Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

19
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 42 43 44 ... 77
Перейти на сторінку:

— Хм, є один хороший знайомий, який шукає квартиру.

— Це який очкарик? — запитав Ігнат.

— Ні, той знайшов. Це Том, співчуваю тому, хто сунеться до нього. Він вищий за Ігната і в половину ширший.

Я подивилася на чоловіків Ігнат із них трьох був вищим і ширшим у плечах. Подивилася на ліжко зі зітханням.

— Ноги будуть звисати.

Хлопці зайшлися сміхом.

— І шпалери знову обдерли...

— Ти не проти?

— Думаю так буде краще, у мене дах поїде від занепокоєння, якщо залишуся.

— Після весілля будемо у моїх жити, будинок просто дуже великий і місця багато.

— Тут стільки зроблено...

— Не жмотися, — сказав Діма — І Том тепер і твій колега. Давайте хлопця потішимо, а то він живе у відділку.

— Тоді добре. Але прибирання буде на ньому. Я максимум свої речі заберу.

— Без проблем.

Хлопець справді виявився величезним. Він був перевертнем із ведмежих. Квартирі зрадів. Дізнавшись, скільки до мене встигло вломитися, сказав, що швидко відвадить лазити у квартиру.

— Ой, і треба хлопців попередити, що я з'їхала. А то нагрянуть із ранку в гості, вони це люблять.

Варто було одному написати з компанії всі зібралися. На Тома подивилися оцінювально.

— А ти ж куди?

— До Маркуса.

— Шкода, — дружне зітхання.

— Будемо сумувати за твоєю випічкою.

— Може, ви подружитеся?

— Усе може бути, я теж добре пеку.

— Там є трохи їжі в холодильнику і невеликий запас круп та іншого, я все тобі залишаю. І там ще торт залишився не як не подужаємо.

Торт тут же був з’їдений дружною компанією, а Том попросив рецепт. Скинула йому на пошту. Потім швидко перенесла до Маркуса свої речі і письмовий стіл зі стільцем. А хлопці до обдирали шпалери в кімнаті. І Том сказав, що сам поклеїть і йому не складно. Поки я займалася речами, йому розповіли про сигналізацію і як двері відчиняти. І показали вхід у комору.

— Розумно. Полагоджу.

— На твій розсуд. Коморою можеш користуватися, тоді тільки цю частину прибереш. І нормальний доступ до дверей. Щоправда там світла немає, це ж схованка була.

— Ти свої речі перенесла всі? — запитав Маркус із великим натяком.

— Ой, точно в кошику чисте.

Потім допомогла Тому перенести його речі. Просто відкрила прохід у ділянку і потримала відкритим поки він за кілька разів все переніс. Домовилися що він оплачуватиме комуналку повністю сам. Він сказав, що тоді ще зверху буде мені доплачувати, щоб не безкоштовно.

— Інакше неправильно буде. Ти стільки вклала в цю квартирку.

Вранці відкрила Маркусу прохід на роботу заздалегідь. А сама пішла працювати в нашій кімнаті. Через кілька годин зайшла його мама:

— Зайнята?

— Ем, працюю. Потрібна допомога?

— Ні, просто цікавлюся. Якщо зголоднієш, приходь.

— Спасибі велике.

Вона пішла, а мене трохи відпустила напруга. Мабуть, дається взнаки те, що хтось начитався різних історій про злих свекрух. І що фріланс це не робота. Уже коли йшла на кухню подзвонив шеф.

— Ти ж пам'ятаєш, що ти в штаті?

— Так, але ви не сказали ні чого про час і взагалі ні чого.

— Врахую, що ти в нас із вільним графіком, — почула смішок. — Одягнися в те, що не шкода забруднити, і швидко в офіс.

— А я так сподівалася пообідати.

— Це навіть добре, що не встигла, у тебе виїзд.

— Ууууу. Через п'ять хвилин буду тоді.

За цю розмову встигла дійти на кухню, вдихнути смачний запах і, давлячись слиною, пішла на верх. Щоправда мене наздогнали і вручили пиріжок із м'ясом. У кімнаті побурчала, що немає в мене зараз речей, що не шкода забруднити. Взула кросівки і перейшла у відділок.

— А простіше ні чого немає? — побачивши мене, запитав шеф.

— Уже ні, я змінила весь гардероб як змогла на нього заробити. І в Маркуса є кошик для чищення речей. Зручна штука.

— Боюся, що ти порвеш.

— А я обережно.

— Гаразд іди вже хлопці чекають.

Додому ми їхали машиною, бо мені було погано і кросівки я пропалила кислотою.

— Сиди в машині. Я тебе віднесу.

Мати відчинила нам двері й дивилася стурбовано.

— Що сталося?

— Робота в мене трапилася, — буркнув Маркус — і черговий трупи.

— Ви їсти будете? — запитала матінка.

Вона з тих мам, кому важливо дітей нагодувати. Але сьогодні явно не мій день. Тільки почувши слово їжа я втекла на верх.

— Не впевнений, що Нея їстиме. Вона сьогодні щось перенервувала і її нудить від побаченого.

— А я вже понадіялася на онука.

— Мамо, — прошипів Маркус, — ми всього нічого разом.

— Але зустрічаєтеся давно. Оу, ви тільки, хм ясно. Молодець дівчинка, нічого до себе пускати на першу вимогу.

Я все ж спустилася до спільного столу, щоправда, побачивши м'ясо, випічку і те, як усі їдять, розвернулася і ганебно втекла.

— Що за справа у вас була? — запитав батько в Маркуса.

— Убивство, звіряче. Не те щоб вона трупів не бачила... не знаю, що її так зачепило.

— Хто цього разу.

— Чорт.

— У сенсі?

— Тату, ти правильно зрозумів, рогатий. Потрібно Ігната попросити допомогти, щось її занадто вразило. Мамо, дякую. Все дуже смачно, я потім поїм. Нею потрібно в порядок привести.

У нашій кімнаті він набрав друга. Описав мій стан.

— Попроси її відкрити мені прохід із моєї квартири. Вона в мене була з Катькою.

— Не хочу, — буркнула я.

— Дорога йому дві години їхати в один бік.

— Мила, не зли дядька, — почула нага.

 Відідідрала себе від ліжка й підійшла до дверей, налаштувалася на нага й відкрила прохід. Він стояв перед дверима.

— Дякую. Так, виглядаєш паршиво. Думав тобі полегшає.

Він зачинив двері і повів мене на ліжко. Поклав на спину, а сам присів поруч. Поклав руки на плечі. Під його контролем ми повернулися в сьогоднішній день із виїздом на місце. Оперативники знайшли ще одне місце з тілами і хотіли, щоб я допомогла криміналістам. А я крім того тіла, що вони знайшли, побачила вхід до колектора. І коли його відкрили виявилося, що це не просто ще один схрон тіл, там живе ще один чорт. Тільки це ми дізналися, коли спустилися. На початку все було чисто, сухо і не смерділо. А от трохи пройшовши побачили рогатого в натуральному вигляді, і він сидів за столом і тримав гомілкову кістку та відкушував з неї варене м'ясо. І побачивши нас не припинив цього робити. А усміхнувшись сказав:

1 ... 42 43 44 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"