Читати книгу - "Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова"

А варто було мені відкрити шафу, як зрозуміла, що хтось у ній лазив. У животі з'явився холодок, вранці все було по-іншому. І стінка в шафі не стоїть щільно. Я тихо зробила крок назад і пішла геть від шафи. Маркус спілкувався на кухні. А мені стало важко дихати через страх. Не знаю, як дісталася до нареченого. Він помітив мій стан, не перериваючи розмови запитав:

— Що сталося?

— Удома хтось був і рився в шафі, і стінка до схованки стоїть криво.

— Щось пропало?

— Не знаю, — сказала ледь чутно.

Його батько сказав йому:

— У неї шок, дівчинку накрило. Звідси чую її паніку. Дуйте одразу до нас.

Почула як у спальні щось упало і зашкреблося в шафі. Маркус миттю зачинив двері на кухні й показав мені на них:

— Зможеш відкрити прохід.

Кивнула, він тримався за двері, а я за нього.

— Відкривай.

Вийшли в його кімнаті. Він мене відразу обійняв і почав гладити по спині. Через кілька секунд у кімнаті відчинилися двері і забігли його батьки.

— Живі, слава богу, і неушкоджені. Що у вас там сталося?

— Це не квартира, а прохідний двір якийсь, — сказала я сипло. — Лізуть усі кому не лінь. Адже я двері на ключ зачиняла і сигналізацію вмикала.

Маркус одразу перевірив свій дублікат. Потім зателефонував Дімі, мене все ще не випускаючи з обіймів.

— Мій комплект на місці. А Нея свій не посіяла?

— Мої ключі взагалі вдома залишилися у квартирі.

— Я візьму Ігнат, перевіримо.

— Там щось було, — сказала я тихо, — у схованці.

Маркус розповів батькам, де була схованка, щоб вони розуміли.

— Не складно здогадатися, знаючи планування квартири. Решта справа техніки.

— Воно то не складно тато. Але двері закриває шафа. І поки вона пальцем не тицьне, не видно, на що звернути увагу і що вибити. Коли заходиш у спальню, створюється враження, що комору прибрали і на її місці стоїть шафа.

— Так гаразд, досить про сумне. Познайом нас нарешті і підемо вечеряти.

— Мама, тато це Нея, моя наречена і моя пара. Нея це мама і тато.

— Я Тіра люба, чоловіка звати Крок. Ніяких тітка, дядько, або на ім'я, або мама і тато. Гаразд?

Я просто кивнула.

— У тебе оченята такі незвичайні, синок розповідав про них, але побачити в живу набагато краще. Можеш не бентежитися, вони нас не лякають. І якщо тобі комфортно без окулярів і лінз ходи так.

— Дякую.

Затримка вийшла з посудом, сервіз був білий. Я ледь стримувала сміх, коли бачила їжу, яка висить в повітрі, а вона лежить насправді на блюді або чай у білій чашці.

— Потрібно було взяти окуляри, інакше будуть казуси.

— Посуд, — з жалем зрозуміла мама.

Вона ж і знайшла мені свої сонячні окуляри.

— Так краще?

— Набагато, дякую.

У Маркуса ще було три сестри і три брати. Усі були вдома і всі про мене вже знали.

— Нарешті ти її привів! — сказав йому старший брат. — Я Рой, це Ендрю, Раен, Террі, Наяла і Лета.

— Приємно познайомитися.

— Я середній, — сказав Маркус із посмішкою. — Самий центровий у цій компашці. І походу перший одружуся.

— Повинен же хоч хтось почати, — сказала його молодша сестра Лета.

Благо що окуляри дали. На столі були порожні скляні келихи і склянки. Але навіть з окулярами було складно, почувалася сліпою.

— Ти скло навіть в окулярах не бачиш? — запитала Наяла.

— Як пощастить. Зараз не бачу.

Мої келих і склянку замінили на простіші, із зеленого скла.

— Так краще?

— Набагато, їх я бачу навіть порожніми.

Ми встигли спокійно поїсти, перш ніж зателефонував Діма.

— У квартирі хтось був, це факт. І краще б вам тут з'явитися. Зараз нікого немає, але в мене до Неї є кілька запитань.

Маркус за нас двох вибачився. І ми перейшли в мою квартиру. Був невеликий бардак, речі були розкидані, малюнок із лісом зірваний.

— Не зрозумів, — сказав сердито Маркус.

— Це не ми, — одразу сказав Ігнат. — Так було коли прийшли. Запах чуєш?

— Хм, справді. Немов побували кілька різних істот: чорт, собака і чоловік молодий.

— Нея, уважно переглянь свої речі, щось пропало?

Я відразу поспішила до ноутбука. Останнім часом у мене звичка прибирати його у висувну поличку в столі й закривати на ключ. Ноутбук був на місці, я його відразу склала в рюкзак, як і планшет, і всі зарядки. Потім дістала з тієї ж полички ще кілька карток і гаманець, все склала до рюкзака. А ось із речей дещо пропало. Я червоніючи повернулася хлопцям.

— Та годі, — сказав Діма — білизна? — кивнула. — Збоченець черговий чи що?

— Одного разу, коли мене шукали, брали з собою ящера, немов собаку. А тут усе чисте лежало... Зараза все вигребли, я тільки чисте все склала.

— Не засмучуйся, завтра купимо нове.

Я раптом відчула, що на мене дивляться дуже уважно.

— А ви впевнені, що у квартирі нікого не залишилося? — запитала в них.

А потім зробила крок назад і перемістилася за ліжко. Ігнат у цей момент уже був біля шафи і в істинному вигляді. Він різко відчинив дверцята шафи і потайна частина просто впала. А на тій стороні була собака і якийсь чоловік. Собака заричала і хотіла було кинутися, її просто моментально оглушили. А у мужика, що був у коморі, просто не було шансів.

— Один із подільників Гріха, — сказав Ігнат, дістаючи його. — Вибач мала за шафу.

— Та що вже, доведеться прибрати всю цю частину стіни і нехай уже буде видно двері.

Мужика обшукали, у кишені знайшла всю свою спідню білизну, забрала її до ванни, в кошик для чищення. Вона блимнула що це швидко зробить менше години.

Зібрала речі в рюкзак, щоб пожити в Маркуса.

— Ти будеш у нього вдома жити? — запитав Ігнат, я кивнула — Правильно. Там безпечно і всім селищем поганих хлопців загризуть.

— А що з цією квартирою робити?

— Можеш здавати, — сказав Діма — до того ж бажано хлопцю і перевертню на додачу.