Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Після секундного вагання Габріель все ж сів за стіл. Жінка ніжно подала йому пиріжок. Він взяв його обережно, ніби боявся розчаруватися.

Перший укус був як вибух смаку: солодкий мак, легкий натяк на мед і ніжне тісто, що тануло в роті. Щось у цьому смаку було до болю знайомим, але Габріель не міг згадати, звідки він його знав.

— Щось не так? — спитала мати, помітивши його роздуми.

— Ні... усе добре. Просто... це здається знайомим, — відповів він, ще раз відкусивши пиріжок.

Сапфір і Ронольд стояли осторонь, мовчки спостерігаючи за ним. Їхні обличчя були серйозними, але в очах читалася цікавість.

Жінка поставила перед Габріелем невелику баночку варення.

— Скуштуй. Ти завжди обожнював його.

Габріель узяв ложку і набрав трохи варення. Його смак був ідеальним: солодко-кислий, з легким ароматом лісових ягід. Він закрив очі, і в пам'яті спливли уривки: сонячний день, він сидить у саду, облямованому кущами смородини, а мати пригощає його свіжим варенням.

— Це... — почав Габріель, але раптом з іншого кінця кімнати залунала музика.

Старе радіо, яке стояло на підвіконні, ожило, випускаючи в простір веселу мелодію. Це була старовинна пісенька, яка ніби розливалася по кімнаті теплом і радістю.

Габріель замер, вслухаючись. Звуки пісні викликали в нього дивне відчуття, ніби він уже колись був у цій ситуації.

— Це вже було, — тихо сказав він, дивлячись на радіо.

Сапфір кивнув.

— Так. Я теж це відчуваю, — його голос був наповнений здивуванням. — Це все... знайоме.

Ронольд підійшов ближче, його обличчя набуло серйозності.

— Це не просто знайомо, — промовив він. — Це спогад. Ти колись переживав цей момент. Він важливий.

Габріель відірвав погляд від радіо і подивився на Ронольда, потім на жінку за столом. Її очі світилися ніжністю, але в них була ще якась глибина, яку він не міг зрозуміти.

— Чому це все таке важливе? — спитав він, але відповіді поки не отримав.

Жінка знову усміхнулася і налила чаю в чашки, ніби не чула запитання. Тепло від чашки, запах варення і мелодія створювали атмосферу затишку, але водночас викликали у Габріеля тривогу.

Жінка, помітивши, як Габріеля охопили емоції, тихо наблизилася до нього. Її кроки були легкими, майже нечутними. Вона обережно поклала теплі руки йому на плечі і, нахилившись, притиснула до себе.

Габріель завмер. Спершу він не знав, як реагувати. Її обійми були настільки ніжними, що здавалося, ніби він знову став маленьким хлопчиком, який знайшов прихисток у материнській любові. Але разом із цим теплом прийшла хвиля сумнівів.

— Це справді ти? Чи це все просто ілюзія? — тихо прошепотів він, ледве стримуючи сльози.

— А це важливо, Габріелю? — відповіла жінка, гладячи його по волоссю. — Важливо лише те, що ти відчуваєш.

Його плечі затремтіли, і він опустив голову, дозволяючи сльозам текти вільно. Сапфір і Ронольд мовчки спостерігали за ними, кожен із них розумів, що зараз відбувається щось більше, ніж просто сцена з минулого.

— Я так довго думав, що ти мене не любила... що я був для тебе тягарем, — прошепотів Габріель крізь сльози. — Я змушував себе ненавидіти це почуття... але зараз...

Він не зміг закінчити. Його слова потонули в плачі, який зривався з його губ. Він сидів в обіймах матері, відчуваючи, як тепло її дотику проникало у найглибші куточки його серця. Це відчуття було таким реальним, що він хотів залишитися тут назавжди.

— Ти завжди був моїм сином, Габріелю. І ти завжди залишатимешся ним, — ніжно прошепотіла вона.

Ці слова ще більше розчулили його. Він відчував, як його серце, яке так довго було закритим, поступово розкривалося. Але водночас у глибині душі залишався сумнів: чи справді це було реальністю?

— Чому це так боляче? — прошепотів він, стискаючи пальцями її руки.

— Тому що ти починаєш відчувати знову, — відповів Ронольд, підходячи ближче. — Це біль, але це також і зцілення.

Габріель тихо сидів, притулившись до матері, і дозволяв собі вперше за довгий час відчути себе дитиною, яка знайшла захист і тепло. Навіть якщо це все було ілюзією, він був вдячний за цей момент.

Тиха мелодія по радіо продовжувала грати,сама кімната ніби намагалася заспокоїти розбурхану душу. Тепло обіймів матері залишилося з Габріелем, глибоко вкарбувавшись у його пам’ять, і він відчув, що цей спогад стане важливою частиною його подорожі до істини.