Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вечір видався тихим. Тулін пішла на прогулянку з подругою, а Евсун залишилася в готелі. Вона довго вагалася, але зрештою набралася сміливості і вирішила поговорити з Еміром.
Вона постукала у двері його номера.
— Чого прийшла? — Емір навіть не підняв на неї очей, голос звучав холодно.
— Нам потрібно поговорити.
— Я не хочу з тобою говорити, Евсун. Йди.
Вона підійшла ближче, її очі благали про розуміння.
— Еміре, я не хотіла тебе зачепити… Я не думала, що все зайде так далеко…
— Що ти не думала, Евсун? — його голос тремтів від ледь стримуваного гніву. — Що я по вуха в тебе закоханий? Що я бігав за тобою, благав, намагався достукатися, а ти просто відштовхувала мене? Я змучився! У мене теж є гордість!
Евсун похитала головою, сльози блищали в її очах.
— Гордість? — її голос зірвався. — А як же я? Я потрапила в аварію, втратила дитину, пережила операцію, а потім, як дурепа, знову побігла до тебе! Незважаючи ні на що!
Емір зціпив щелепи, намагаючись не показати, як його розриває зсередини.
— То тільки я винен, так? — його голос звучав різко. — Добре. Нехай буде по-твоєму. Це кінець, Евсун. Я більше не можу.
Тиша.
Евсун дивилася на нього, ніби чекала, що він змінить свою думку, що скаже щось інше. Але Емір мовчав.
Вона кивнула, ковтаючи сльози.
— Гаразд. Кінець.
Грюкнувши дверима, Евсун вийшла.
Її серце калатало, в голові був хаос. Неначе вона знову втратила частину себе. Але виходу не було. Вона зібрала речі і непомітно поїхала з готелю.
Коли вона повернулася додому, її зустрів Явуз.
— Евсун? — здивовано глянув він. — Що ти тут робиш?
Вона зітхнула і спробувала всміхнутися.
— Мені немає чого там робити без тебе.
— Ти не радий мене бачити?
Явуз зробив крок вперед, торкнувшись її руки.
— Дуже радий.
Вона дивилася йому в очі і водночас відчувала, як щось всередині не дає їй спокою. Серце рвалося до Еміра, але вона вирішила залишитися з Явузом.
— Пробач мені, Явузе… — її голос затремтів. — Можливо, я не завжди була з тобою чесною, інколи поводилася неправильно…
Явуз нахмурився.
— Що сталося?
Евсун похитала головою.
— Це неважливо. Просто знай, що, що б не сталося, я поруч. Я твоя.
Явуз подивився на неї довго і пильно.
— Будь чесною зі мною. Мені цього достатньо.
Вона змусила себе кивнути.
— Обіцяю.
Явуз зітхнув:
— Чесно, я думав, що ти кохаєш іншого.
Евсун опустила погляд. Сльози потекли по її щоках.
— Чому ти так подумав?
— Бо ти якось холодно до мене ставилася. Та тепер я впевнений, що такої людини немає, правда?
Вона змусила себе подивитися йому в очі.
— Немає.
Минуло кілька днів.
Евсун поїхала до батьків.
— Доню! — Айше обняла її міцно. — Як ти?
— Добре, мамо. А ти?
— Все гаразд.
— А як батько?
Айше зітхнула.
— Він працює. Навіщо він тобі?
Евсун похитала головою.
— Просто спитала.
Її думки були далеко звідси. Вона могла тікати від своїх почуттів, могла переконувати себе, що зробила правильний вибір. Але її серце все одно шепотіло інше ім’я.
Емір…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.
