Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 44: Мовчання болю

 

Евсун зайшла до своєї кімнати й зупинилася на порозі.

— Зейнеп?

Дівчина сиділа на ліжку, склавши руки на грудях.

— Сідай, нам треба поговорити.

Евсун мовчки опустилася на стілець. Вона не хотіла цієї розмови, але розуміла, що уникнути її не вдасться.

— Евсун, що відбувається? — голос Зейнеп був м’яким, але наполегливим.

— Тобто?

— Це ти мені скажи. Останнім часом ти якась дивна, тебе щось мучить, не дає спокою. Відколи ти дізналася про вагітність Тулін…

Евсун опустила голову.

— Зейнеп, я не хочу говорити на цю тему. Повір, краще тобі не знати.

— Але я хочу знати, — наполягла вона. — Хочу зрозуміти, що довело тебе до такого стану. Що у вас з Еміром?

— Нас немає, — тихо відповіла Евсун.

— Як це — немає?

Евсун глибоко вдихнула.

— Ми поговорили і закінчили це все.

Зейнеп з обуренням подивилася на неї.

— Так просто? Евсун, через що?

— Через мене.

— Що ти зробила?

Евсун провела руками по обличчю, ніби намагалася стерти втому, що глибоко засіла в її душі.

— Зейнеп, я не тямлю себе від болю. Відколи дізналася про дитину, я не знала, що робити… І це виявився єдиний вихід.

Зейнеп похитала головою.

— Але ж ця дитина не від Еміра.

— Так.

— Тоді чому, Евсун? Ти так довго до цього йшла, а тепер просто відпускаєш?

— Зейнеп, не тисни на мене, — голос Евсун затремтів.

— Для чого ти це зробила? — наполягала подруга. — Тепер ви остаточно розійшлися. Якщо Емір сказав, що це кінець, значить, це так?

Евсун лише гірко всміхнулася.

— Нехай. Буде що буде.

Зейнеп не могла повірити в її слова.

— Евсун… Для чого?

— Досить, — вона різко піднялася. — Давай змінимо тему.

Їхню розмову перервали кроки. Двері відчинилися, і на порозі з’явився Дживан.

— Батьку?

Чоловік дивився на неї холодним, важким поглядом.

— Вийди, — кинув він до Зейнеп. — Я хочу поговорити зі своєю дочкою.

Зейнеп вагалася, але, бачачи напруженість ситуації, вирішила не сперечатися. Вона вийшла, зачинивши за собою двері.

Евсун глянула на батька з тривогою.

— Батьку, що таке?

Удар.

Вона навіть не встигла зреагувати, як його долоня різко вдарила її по щоці. Від болю й шоку вона відступила назад.

— Як ти посміла нас так зганьбити? Як? За що це мені?!

Дживан схопив її за волосся й сильно смикнув, змушуючи подивитися йому в очі.

— Батьку, що я зробила?

Його погляд був сповнений гніву.

— Коли сталася аварія, ти була вагітна.

Евсун відчула, як у неї перехопило дихання. Вона згадала той день, відчуття страху, біль, кров…

— Чия була дитина? — різко запитав Дживан. — Не знаю чия, але не Явуза! Інакше він би знав про це. Ти мені все розкажеш.

— Батьку, я не знаю, хто тобі це сказав, але це неправда!

Ще один удар.

— Безсоромна!

Дживан вийшов з кімнати й зачинив двері на ключ.

Евсун залишилася одна.

Вона повільно опустилася на підлогу, сльози безшумно котилися її щоками.

Вона відчувала порожнечу. Настільки глибоку, що заповнити її було неможливо…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍