Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Частина 6. Розділ 29

 

За межею

 

 

Коли корабель перетнув невидиму грань, все навколо різко змінилося. Простір більше не здавався безкрайнім – навпаки, виникло відчуття, ніби щось зімкнулося навколо неї.

Гравітаційний ефект?

Еліс різко схопилася за панель керування, намагаючись стабілізувати корабель.

— Комп’ютере, що сталося?

— Аномальна зміна гравітаційного поля. Джерело – об’єкт попереду.

Вона напружилася, вдивляючись у монітори. Структура, яка досі була статичною, почала змінюватися. Поверхня мерехтіла, ніби хвилюючись у власному ритмі.

І знову – сигнал.

Цього разу він був не просто послідовністю звуків, а чимось більшим. Немовби частка чужого розуму торкалася її свідомості.

Еліс стримала подих, поки комп’ютер аналізував сигнал. Дані зміщувалися, кодові ряди змінювалися, ніби сама інформація намагалася адаптуватися під неї.

— Комп’ютере, розшифруй.

— Аналіз… Завершено. Виявлено закономірність. Переклад…

На екрані з’явилися слова.

“Ми бачимо тебе. Чуємо тебе. Відповідай.”

Еліс здригнулася. Це було не просте спостереження. Це була пряма комунікація.

— Це пастка чи спроба контакту?.. — пробурмотіла вона.

Пальці зависли над панеллю. Відповісти? Чи чекати?

Її серце калатало, а в голові роїлися думки. Вона вже одного разу мала справу з подібним – і мало не загинула. Але якщо вона не відповість, що буде далі?

Система продовжувала аналіз, фільтруючи можливі сценарії. Дані показували, що об’єкт попереду не статичний – він трансформувався, змінював свою форму.

“Тінь?”

Це слово пролетіло в її свідомості, змушуючи внутрішньо напружитися.

Еліс зробила повільний вдих, намагаючись придушити хвилю страху.

— Якщо вони хочуть контакту, то нехай. Але я не дам їм контролю.

Вона увімкнула передавач, обравши зашифрований канал, який міг зменшити ризик вторгнення в системи корабля.

— Ви слідуєте за мною. Чому? — її голос звучав рівно, хоча всередині вирувала буря.

Відповідь надійшла майже миттєво.

“Ми знаємо, хто ти. Ми знаємо, чого ти шукаєш.”

По її тілу пробіг холодний струм.

Вони знають про місію? Звідки?

Монітори спалахнули. Сенсори фіксували ще більше змін в енергетичному полі навколо корабля.

— Чорт, — прошепотіла вона, інтуїтивно готуючись до маневру.

А потім сигнал змінився.

Новий фрагмент даних прорвався через систему шифрування.

“Ми можемо показати тобі правду. Якщо ти готова побачити.”

Еліс стиснула щелепи.

Вона відчувала, як холодний страх пробігає по її хребту. Ці невідомі знали про неї більше, ніж мали б. Але найгірше було те, що вони спостерігали за нею давно.

— Комп’ютере, зафіксуй джерело сигналу, — наказала вона, її голос залишався сталевим, хоч у голові вирувало безліч думок.

— Аналізую… Неможливо визначити точне місце розташування. Сигнал змінює координати.

Еліс стиснула кулаки.

Вони хочуть щось показати. Але що?

Вона вдивлялася в монітори, чекаючи на подальший розвиток подій. Час немовби сповільнився.

І тут…

Один із екранів почав мерехтіти, наче в систему корабля намагалися втрутитися.

— Комп’ютере, відключити зовнішній канал!

— Неможливо. Вхідний сигнал адаптується.

Раптом перед нею з’явилося зображення.

Воно було розмитим, немовби пробивалося крізь тисячі шарів перешкод. Але поступово обриси стали чіткішими.

Вона побачила… людські фігури.

Вони стояли серед руїн, які нагадували залишки колонії. Небо над ними було темним, а в повітрі віяло відчуттям чогось незворотного.

Серед них була вона.

Еліс відчула, як серце заколотилося.

Це був її двійник.

З усіма її рисами. Але ця “Еліс” виглядала… змученою. Очі – порожні, обличчя – втомлене. Вона дивилася прямо на неї.

“Ти вже була тут.”

Слова виникли на екрані.

Еліс відсахнулася, ніби отримала удар.

— Що за…

Це був обман? Спотворена передача? Чи щось більше?

Тінь гралася з нею.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍