Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

Розділ 19. Зустріч

Катя:
 

-Який пʼянкий аромат твоїх парфумів,- в  його обіймах я млію, а він  неквапливо шепоче,- З тонкими нотками ванілі.

-Ти вгадав, але як?,- цікавлюся та не відпускаю, навпаки ще ближче притягуюсь до нього.

-Цей аромат тепер завжди буде нагадувати про тебе,- долонею гладить моє волосся та торкається своїм підборіддям до моєї голови. Такі обійми мені подобаються і тому я теж притулившись до його тіла обіймаю двома руками за спину,- Аромат кави та ваніль.

-Не хочеться відпускати тебе, але мушу нагадати, що ми на роботі,- намагаюся відсторонитися з його обіймів, але не дозволяє це зробити. Тому він вперся на свій стіл та всеодно тримає мене за талію, хоч все ж таки відстань між нами майже немає,- Сюди може хтось увійти та дізнатися про нас.

-Мені не має, що приховувати,- доторкається до мого обличчя, поправляє мені волосся за вухо,- Чи ти боїшся, що вони скажуть? Ми і так з тобою зустрічаємось.

-Доречі, хотіла тебе дещо запитати?

-Запитуй, я зараз весь твій,- піднімається та наближається нахилитися до моїх губ, щоб поцілувати.

-Павло Олексійовичу, вибачте, але це…,- відчиняються швидко двері позаду нас, я встигаю миттєво відсторонитися від нього та всеодно бачу зацікавлений та здивований погляд його секретаря, що втратила дар говорити, як нас вдвох побачити змогла,- Це… Це терміново.

-Ольго, що таке термінове?,- звертає погляд на неї та обходить свій стіл.

-Павло Олексійовичу, я можу бути вільна?

-Так, так. Катерино, чекаю на звіт зробленої роботи в кінці дня,- кивнула згодою, ніби між нами нічого тільки но не було, проходжу повз дівчину в дверях намагаюсь не поглянути на неї щоб не видати себе, та встигаю ще почути розгніваний голос Павла,- Що такого термінового могло статися, що ви ось так вриваєтесь до мого кабінету?

 

Ці зустрічі мені так подобаються, поряд з ним все забувається. Але потрібно запитати та все вияснити про його сестру. Чому вона так проти мене? Цікаво хто ж так хоче зруйнувати мій проект разом з Оксаною? Скільки в мене питань, але жодних відповідей поки не маю. Підходжу ближче до столу, Юлі не має на робочу місці лише Іван уважно моніторить за компʼютером.

 

-Ваню, ти не бачив де Юля?

-Її подзвонили та вона кудись пішла,- розвертається кріслом в мою сторону,-Хотів тебе дещо запитати. Можна?

-Звісно. Лише не кажи, що далі якісь проблеми з замовленням,- теж сідаю за своє робоче місце поруч біля нього.

-Хотів запитати, чи ти не знаєш…

-Що?,- кидаю погляд на хлопця, який вагається чи запитувати мене чи ні. Навіть здається, що він соромиться запитувати,- Так, що ж ти так хотів мене запитати?

-Ти не знаєш, чи я подобаюсь Юлі чи ні?,- в його очах бачу надію на мою відповідь. От такого питання точно я не очікувала.

-От це я не знаю. Можеш мене запитати щось легше?

-Ви ж подруги та завжди разом,- робить задумливе обличчя та доповнює з посмішкою,- Ммм, нагадуєте як дві палички «твікс».

-Дуже смішно. А чому сам не запитаєш в неї?

-Якщо не помиляюсь в неї хтось вже зʼявився, чи мені так здалося,- розвертається знову до свого компʼютера,- Ладно, Катю, забудь за те, що я тебе запитав.

-Ваню, тобі подобається Юлька?

-Я ж кажу забудь. Ось краще поглянь на акторів, які краще покликати на завтра,- передає мені папку з резюме різних людей.

 

От це так новина, буде потрібно Юлі розповісти, що здається в неї є ще один хлопчина з симпатією. Цікаво буде побачити її реакцію. Ох навіть не знаю, вона жаліється, що не може знайти собі хлопця. А вже за такий короткий період часу має так багато залицяльників. Якщо вона знайде своє щастя, то я буду дуже рада за неї. Повертається на своє робоче місце вона не в дуже гарному настрої, видно як зараз будуть іскри летіли в різні боки та розгнівано кидає на стіл свій телефон, сідає на крісло та опирається руками об стіл прикриваючи своє обличчя.
 

-Юль, що сталося? В тебе все добре?,- підходжу ближче до неї, бо не розумію, що з нею відбувається.

-Я зараз така зла… така зла,- повторює свої слова та щосили зжимає в руках аркуш паперу перетворює його вже щось непотрібне,- Чому завжди так?

-Не лякай мене, що взагалі сталося? Давай вийдемо попʼємо кави і ти мені все розкажеш.

-Мг, я лише сумку візьму,- вона подорозі та в ліфті нічого не казала, лише коли в кавʼярні відпила ковток капучино, промовила,- Мені подзвонив Юра та сказав, що він мене чекає на вулиці під компанією.

-Ооо це ж супер, що ж тоді тебе так вивело з себе.

-Я теж подумала, що це класно. Напевно хоче квіти подарувати або ще якийсь сюрприз. Або забрати мене з роботи, щоб ми провели час удвох.

-Продовжуй, я уважно тебе слухаю,- теж роблю ковток кави.

-Що я тільки собі не уявила романтичного, поки спускалася в ліфт. Та коли вийшла на вулицю, мене чекало таке розчарування,- засмучено дивиться у вікно кавʼярні та зразу на свій напій,- А чому ми пʼємо це, а не щось міцнішого? Може в твоєї подруги сьогодні не вдалий день?

-Бо такими темпами ми підемо в запій з твоїм вином. Розказуй краще, що було далі.

-А він там був з якось дівчиною та попросив мене сказати їй, що між нами нічого не було, що я йому телефонувала щодо роботи.

-І ти так сказала?,- дивуюся від неочікуваного.

-Я їй сказала, щоб вона істерику не показувала, бо нас всі спостерігали кому не лінь від її криків. Тому сказала, що в мене є хлопець і з таким козлом як Юра я б ніколи немала нічого. Потім пояснила, що дійсно дзвонила по роботі.

-Ось це так пристрасті були, і я таке пропустила? Скажи, а вона в це повірила?

-Здається так, бо потім вибачалася за все і вони пішли.

-А чому ти не сказала так як все є насправді?

-Ти ж сама сказала знайти фотографа, а де я тобі вже так пізно знайду на завтра ще одного?

-Ну ти і даєш! То  це виходить ти і за мене таке зробила? Юлька, та не варто було, ми б щось придумали з тим фотографом.

-Мдааа, в такій ситуації я ще не була,- починає голосно сміятися, що не витримує,- Це що? Я була коханкою на одну ніч?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍