Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Минуло два дні. Евсун майже не рухалася. Її тіло боліло, а душа здавалася мертвою. Вона сиділа на холодній підлозі, дивлячись у вікно, немов крізь нього могла побачити інший світ—той, де її не існувало.
Двері раптово рипнули, і в кімнату зайшов Дживан. Його погляд був жорстким, а кроки—важкими.
— Розкажи мені нарешті все. Хто батько дитини? — його голос лунав, наче вирок.
Евсун різко відвела погляд.
— Не було ніякої дитини.
Але навіть промовляючи ці слова, вона відчула, як серце стискається від болю. Вона не могла забути той момент, коли втратила все… коли втратила її. Очі наповнилися слізьми, а голос зірвався на благання:
— Батьку, прошу… відпусти мене… Я хочу піти додому… Не муч мене…
Дживан знову зловісно підійшов ближче.
— Ти не вийдеш звідси, поки не скажеш правду.
— Що саме ти хочеш почути?
— Правду! Хто був батьком?
Евсун залилася сльозами.
— Яка вже різниця, батьку? Дитини більше немає… Я втратила її…
Від її слів по тілу чоловіка пробігла злість. Його рука знову зірвалася в повітря, і гучний ляпас змусив Евсун похитнутися.
— Безсоромна! — зірвався він і з гуркотом зачинив двері, замкнувши їх на ключ.
Темрява охопила кімнату. Евсун заплющила очі. Це кінець. Вона не вийде звідси. Ніхто не дізнається. Вона помре тут—сама, забута всіма.
Але найстрашніше було інше. Вона боялася не за себе. Вона боялася, що правда може дійти до Еміра. І цього вона б не пережила…
Тим часом у лікарні…
Зейнеп кричала від болю, стискаючи руку медсестри.
— Зейнеп, дихай, ще трохи! — голос лікаря здавався далеким.
Левент, блідий як смерть, тримав її руку:
— Я тут… Кохана, ти сильна…
Вона закричала востаннє, і раптом… тиша.
Лікар посміхнувся.
— Це дівчинка!
Сльози радості виступили на очах Левента. Він не міг повірити—він став батьком.
— Вітаю, це Ада… — прошепотіла Зейнеп.
Вона була виснажена, але щаслива. Тепер вона була дружиною Левента. Тепер у них була донька.
— Де наша дочка?
— Її скоро принесуть…
Але раптом її обличчя змінилося.
— Де Евсун?
Левент насторожився.
— Напевно, вдома з Явузом… Де їй ще бути?
— Подзвони їй. Нехай приїде.
Левент витяг телефон і набрав номер Явуза.
— Явуз, Зейнеп народила. Можеш привезти Евсун?
У слухавці запала тиша.
— Що? — нарешті почувся голос Явуза. — Евсун з вами.
— Ні.
— Але вона сказала, що їде до вас…
У Левента похололо в грудях.
— Якщо дізнаєшся щось—дзвони мені.
Він негайно поїхав до Еміра.
Йому відчинила Тулін.
— Вітаю, брате.
— Вітаю… Емір вдома?
— Так, зараз покличу.
Емір вийшов, помітивши напругу в очах брата.
— Левент? Щось сталося?
— Нам потрібно поговорити.
Вони піднялися на другий поверх.
— Ти знаєш, де Евсун?
Емір скам’янів.
— Ні… Що з нею?
— Вона зникла.
Емір відчув, як серце стислося.
— Що ти маєш на увазі “зникла”?!
— Вона сказала Явузу, що їде додому, але там її немає. Ми не можемо додзвонитися…
Емір більше не слухав. Він ледве дихав.
А що як вона… зробила собі щось?
Що як це все його вина?
Не кажучи ні слова, він схопив ключі й вибіг із дому. Він повинен її знайти. Він не переживе, якщо з нею щось сталося…
На березі моря…
Мете курив сигарету, коли перед ним зупинилася машина.
Емір вибіг із салону, важко дихаючи.
— Мете… Потрібна допомога.
— Щось сталося?
— Евсун зникла…
Мете звів брови.
— Але ж ви… розійшлися.
Емір розлючено кинув цигарку в море.
— Так, розійшлися. Але я не можу без неї.
Його голос зірвався на крик.
— Якщо з нею щось сталося… якщо вона померла…
Він закрив обличчя руками.
Мете зрозумів, що це серйозно.
— Гаразд. Я знайду її.
Емір подивився на темне море.
А що як вона зараз там? Що як її вже немає?..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри долі, Анна Квітка», після закриття браузера.
