Читати книгу - "Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
09:47:03
Місто жило буденним життям, але хтось уже відчував зміни. Данило — якого офіційно більше не існувало — ішов проспектом серед людей, які дивились у свої екрани, але не бачили світу. Він бачив. Бачив кожного, хто мав потенціал. Кожного, хто брехав. І кожного, хто боявся побачити себе справжнього.
На екрані навушника блимає нове повідомлення:
> "Точка дзеркала — 12:00. Дах Сектора V. Прийде той, кого ти шукаєш. Але подивитись у дзеркало маєш першим."
12:00:01 / Дах Сектора V
Холодний вітер розкидав папірці, хмари пливли повільно, ніби затягнуті сюжетом. На даху був дзеркальний моноліт — не височенний, але незбагненно чіткий. У ньому відбивалося все, крім самого Данила.
> — Дивно, коли тебе немає в дзеркалі, — сказав він уголос.
— Або ти — не ти, — пролунав голос з тіні.
— Ти той, хто керує Тінеткачем?
— Ні. Я той, хто його відпустив.
З-за моноліту вийшла постать у простому одязі, але обличчя його змінювалося. Кожну мить — інше. Знайоме. Жахливе. Милосердне.
> — Я — Синкрет. І я — твоя інша версія. Та, яка злякалась. Я вибрав не втручатись. Ти — вибрав стати відповіддю.
— Я не хочу бути богом.
— Але ти вже став дзеркалом. І ті, хто подивляться в тебе — зміняться. Або згорять.
12:11:59
Синкрет крокує назад, зникає в світлі. Дзеркальний моноліт починає змінювати відображення — тепер Данило бачить себе. Змученого. Але справжнього.
> — Час вже. Справжнє ім’я — не в словах. Воно — у виборі. Твоя черга, Даниле.
— Віднині… Я — Данило. Без маски. І більше не тікаю.
12:12:00
Усі камери міста блимають. Система починає збій. А ті, хто досі керували всім із тіні — бачать, як починає розчинятись їхній контроль. Почалась деактивація старого світу.
І дзеркало стало новим екраном. В якому людина бачить — себе.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok», після закриття браузера.
