Читати книгу - "Вибрані романи"

— Твоє припущення хибне. Саме тому, що я став батьком, я повернувся до нього. Він надає мені можливість дати вихід чудовому настрою, який мене переповнює.

— Ти не хотів би щось почитати мені з нього?

Віктор вийняв аркуші паперу й почав читати то там, то там своєму другові.

— Але, мій друже, ти дуже змінився! — вигукнув Ауґусто.

— Чому ти так думаєш?

— Бо тут є речі, які межують із порнографією, а іноді й переступають через неї...

— Порнографією? Аж ніяк! Тут є певний натуралізм, але порнографії немає. Людей голих тут можна зустріти, але вони в мене ніколи не роздягаються. Те, що ти перед собою бачиш, — це реалізм...

— Так, реалізм, але, крім того...

— Ти хочеш сказати — цинізм?

— Атож! Цинізм!

— Але цинізм — не порнографія. Ці натуралістичні сцени мають на меті розбудити уяву, щоби привести її до глибокого аналізу реальності речей; цей натуралізм, я сказав би, має педагогічну мету. Атож, він має педагогічну мету!

— І щось гротескне...

— Я цього, власне, не заперечую. Любов до блазенського погляду на світ.

— Завжди похмурого у своїй глибині.

— Все одно. Мені не до вподоби лише жарти загробні, лише дотепність похоронна. Сміх же тільки заради сміху діє мені на нерви й навіть навіює страх. Сміх — це не що інше, як підготовка до трагедії.

— Ну а мені ці натуралістичні блазенські витівки огидні.

— Бо ти одинак, Ауґусто, послухай мене, що я тобі кажу, ти одинак... А я пишу свої речі, щоби лікувати людей... Ні, ні, я не пишу їх просто так, тільки тому, що це мене розважає, і якщо воно розважає також моїх читачів, то я вважаю свій обов’язок виконаним. Але якщо водночас мені вдається вивести на дорогу одужання якогось одинака, такого, як ти, що страждає від подвійної самоти...

— Подвійної?

— Атож, від самоти тіла й самоти душі.

— Ти близький до істини, Вікторе.

— Атож, я знаю, що ти хочеш мені сказати. Ти хочеш розповісти мені про свій стан, який від певного часу вселяє тобі тривогу, глибоку тривогу, чи не так?

— Саме так.

— Отже, я вгадав. Тоді, Ауґусто, одружуйся й одружуйся якомога швидше.

— Але з якою?

— А, то в тебе їх більше, ніж одна?

— А як ти вгадав і це?

— Дуже просто. Якби ти запитав: «А з ким мені одружуватися?» — я не мав би причин припустити, що ти маєш тільки одну або не маєш жодної. Але запитавши: «З якою?» — ти дав мені зрозуміти, що в тебе є вибір із двох або трьох, або десятьох, або енної кількості.

— Це правда.

— Отже, одружуйся, одружуйся з будь-якою з тієї енної кількості жінок, у яких ти закоханий, а ліпше з тією, яка в тебе напохваті. Й не думай надто багато. Ти ж знаєш, що я одружився довго не думаючи; ми мусили одружитися.

— Мені потрібен певний час, щоби провести деякі експерименти з дослідження жіночої психології.

— Єдиний психологічний експеримент над жінкою — це шлюб. Неодружений ніколи не зможе дослідити душу Жінки з погляду психології. Єдина лабораторія, в якій досліджується жіноча психологія або гінепсихологія, — це життя у шлюбі.

— Але звідти немає виходу!

— Насправді з жодного експерименту немає виходу. Кожен, хто намагається в чомусь експериментувати, але тримаючись осторонь, не спалюючи своїх кораблів, ніколи ні про що напевне не довідається. Ніколи не довіряй жодному хірургові, крім того, який сам собі ампутував якийсь орган, ані не довіряйся психіатрові, який не божевільний. Тож одружуйся, якщо хочеш дослідити жіночу психологію.

— Але ж одинаки...

— Психологія одинаків — то не психологія. То лише метафізика, тобто щось таке, що перебуває поза фізикою, поза природою.

— І що ж це таке?

— Щось подібне до того, в чому перебуваєш ти.

— Я перебуваю в метафізиці? Але ж я, дорогий Вікторе, перебуваю не далеко від природи, а близько від неї.

— Все одно.

— Як-то все одно?

— Атож, перебувати близько від природи означає те саме, що перебувати далеко від неї. Ти бачиш цю лінію? — І він накреслив на папері лінію. — Продовжи її з обох сторін до нескінченності, і її кінці зустрінуться в нескінченності, де все зустрічається і все поєднується. Кожна пряма лінія — це дуга з нескінченним радіусом, і в нескінченності вона замикається. Отже, те, що близьке до природи, приводить до того самого результату, як і далеке від неї. Хіба це не очевидно?

— Ні, це щось дуже темне, надзвичайно темне.

— Якщо воно таке темне, тоді одружуйся.

— Але ж... мене обсідають такі сумніви!

— Тим ліпше, малий Гамлете, тим ліпше. Ти сумніваєшся? Тоді думай, думай, і ти існуватимеш.

— Атож, сумніватися — це думати.

— І думати — це також сумніватися, й нічого більше, як сумніватися. Людина вірить, знає і уявляє, не сумніваючись; ні віра, ні знання, ні уява не припускають сумніву, а тому сумнів їх руйнує, але думати без сумніву не можна. І саме сумнів дає віру та знання. І не що інше, як сумнів перетворює віру та знання, які є чимось статичним, спокійним, мертвим, на думку, яка є динамічною, неспокійною, живою.

— А уява?

— Тож, тут присутній деякий сумнів. Я зазвичай сумніваюся в тому, що відчуваю себе зобов’язаним примусити сказати або зробити персонажів мого рюману, й навіть по тому, як я вже примусив їх щось сказати або зробити, сумніваюся, чи це було добре і чи воно насправді їм відповідає. Але... я на все готовий! Атож, сумнів присутній в уяві, яка є думкою...

Тим часом, як Ауґусто й Віктор розмовляли на тему Вікторового рюману, я, автор цього рюману, який ти, читачу, тримаєш у руках, загадково усміхався, бачачи, що персонажі мого рюману виступають на захист моїх творчих принципів і виправдовують їх, а тому казав, звертаючись до самого себе: «Як далеко перебувають ці нещасні персонажі від думки, що вони не роблять нічого іншого, як намагаються виправдати те, що я роблю з ними! А кожен, хто шукає причин для власного виправдання, строго кажучи, по суті, виправдовує самого Бога. А я бог для цих двох бідолах зі свого рюману».

Розділ двадцять шостий

Ауґусто пішов у дім Евхенії, налаштований провести останній психологічний експеримент,