Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна "

Розділ 20. Романтичний вечір

Катя:
 

-Я не знала, що вечеря буде такою гарячою,- намагаюся відновити дихання та проводжу пальцем по його оголеному тілу, злегка накрите ковдрою.

-Ммм, здається хтось хоче продовження,- нахиляється ближче до мене, притуляється губами до моєї шиї даруючи неймовірні відчуття ніжності в поцілунках. Плавно опускається нижче та ще нижче,сильніше зжимаючи долонями мої сідниці. Від цього я ще більше стогну,-Як же я тебе зараз хочу,- продовжує покривати моє тіло поцілунками, як тільки стає палкіші цілунки внизу, моє тіло стає тремтіти від ніжності та бажання.

-Не… не зупиняйся в цьому,-  встигаю сказати зловивши свіжого ковтка повітря від неймовірного зближення та збудження.

-Мені теж подобається це відчуття,- від його слів мене ще більше тіло та душа захотіла віддатися йому. Почуття ейфорії та пристрасті між нами, так і літає в його спальні, заставляючи нестримно стогнати від цього задоволення,- Тихіше, красуня моя,- шепоче на вушко мені та за мить обіймами обертає, я опиняюсь зверху на ньому, де його міцні руки продовжують зжимати мої ягодиці та сильніше притягує до себе долонею на моїй спині.

-Ммм, навіть так, коханий,- продовжую неквапливо та плавно рухатися з ним в такт, проявляю ініціативу та знову і знову пристрасно цілую. Ця насолода спокушає нас двох ще більше до не можливого.

-Ти мене назвала коханий?,- запитує мене коли я намагаюсь віддихатися від шаленства, що було тільки-що між нами. Лягаю поряд, головою опираючись на його передпліччя та закидаю плавно одну ногу на нього огортаючи своєю рукою в обійми.

-Так, коханий,- піднімаю на нього свій погляд, щоб зазирнути в ці незабутні сірі очі, які так зваблювали мене ще тоді при нашій першій зустрічі.

-Частіше мені так кажи, мені від цього дуже приємно,- проводить долонею по моєму обличчі, легенько зачипає пальцем мої вуста,- Моя кохана, Катерино.

-Домовились, але ми сьогодні будемо вечеряти чи ні?,- цікавлюся, бо здається не таку вечерю він мені обіцяв.

-Добре-добре, зараз замовимо щось з ресторану,- припіднімається відпускаючи мене з обіймів, сідає на край ліжка та тягнеться до свого телефону, заходить в додаток,- Що моя дівчина, сьогодні бажає на вечерю?

-Давай на свій смак, я тобі довіряю,- теж встаю і накидаю його сорочку на себе, яка лежала біля ліжка та злегка відчутна його ароматом парфумів.

-Замовив, скоро приїде курʼєр,- підходить близько до мене та огортає в обіймах крізь відкриту його сорочку,- Можливо ще приймемо разом душ та продовжимо?

-Давай ти перший підеш в ванну, а я нам зроблю каву.

-Ти сьогодні залишишся в мене на ніч?,- цілує ніжно в моє оголене плече,- Чи відвезти тебе додому?

-Завтра важливий день, тому краще буде, щоб ти мене відвіз назад додому.

-Краще для кого? Можеш зранку від мене поїхати на ті зйомки.

-Мені потрібно підготуватися та ще з самого рання їхати за апаратурою з Іваном та Юлею.

-Потрібна моя допомога?,- поправляє сорочку яке впало з плеча,- Я з радістю хочу допомогти в будь чому.

-Звісно, мені буде потрібно…,- піднімаюсь на в шпильках, дотягнутися до нього, щоб тихенько сказати,- Тільки твоя підтримка та кохання.

-Це я можу організувати хоч зараз,- притуляє мене до себе поцілунком, який зводить мене з розуму, окриляючий поцілунок з почуттям кохання.

 

Павло приймає душ, а я заварила кружку кави та спостерігаю з вікна спальні на прекрасний нічний краєвид. На його тумбочці завібрував телефон, а потім заграла мелодія дзвінка. Не хотіла дивитися, тому навіть не відреагувала. Оскільки, дзвінок повторився, то думаю це щось важливе, можливо звʼязано з роботою. Підійшла ближче, на екрані телефону вибиває «вхідний дзвінок від Світлани», не встигаю віднести до ванної, як дзвінок завершується. Тому ставлю назад телефон на тумбочку, беру свою кружку з кавою та продовжую милуватися нічними сяйвами міста. Так і мене зустрів Павло в своїй спальні, огортає в свої обійми ззаду, міцно тримаючи за талію. Разом дивимося в даль та кожен з нас розмірковує про своє. Цікаво про, що ж він зараз думає? Він теж такий щасливий зі мною, як я з ним?
 

-Памʼятаєш, я тебе запитував, чи ти віриш в долю?

-Було таке, чому зараз про таке згадав?

-Я здається повірив в долю, яка зʼєднала нас. Тепер я ще більше вдячний їй за це,- відчуваю тендітний подих в шию, огортаючи мене в легенький поцілунок.

-Тобі не здається, що в нас все відбувається дуже швидко?- запитую я, перед тим як розвертаюся до нього.

-Мені здається я знаю тебе все своє життя. Надіюся я відповів на всі твої запитання і ти можеш йти в душ.

-Звичайно, коханий,- не можу приховати задоволену усмішку з мого обличчя.

 

Відчуття поряд з ним дійсно дуже приємне, а серце стукає зі шаленою швидкістю затуманює всі мої думки. Після прийняти ванни приходжу до тями, огортаюсь в його рушник та виходжу з ванної. В спальні Павла не було, тому сміливо одягаюся в свої речі та йду на кухню до нього.
 

-Ооо, ти якраз вчасно. Але в моїй сорочці тобі було гарніше,- спрямовує поглядом на мій вигляд,- Я встиг все підготувати до романтичної вечері,- показує рукою на стіл. Дійсно постарався, на столі була вечеря гарно оформлена, налите червоне вино в бокали та посередині між тарілками стоїть гарна свічка на підсвічнику. Світло в кімнаті мінімум та свічки розставлені по кухні ще більше робили цю атмосферу романтичною.

-Все дійсно дуже гарно. Дякую тобі, Пашо.

-Це ще не все. Зачекай мене тут пару хвилин,- проходить повз мене та за лічені хвилини заходить в кімнату з великим букетом світло рожевих півоній.

-Ого, яка краса. Це ж мої улюблені,- моєму здивування немає меж.

-Знаю, вирішив тебе порадувати. Я ж обіцяв тобі, що обов’язково їх тобі подарую.

-Ну, але зараз вони не цвітуть. Як ти з міг їх знайти?

-Все для тебе, кохана моя.
 

Квіти. Вечеря. Проведення разом час відчувається як в чарівній казці. А в головних ролях сьогоднішнього вечора я та  мій неповторний принц Павло. Лише непотрібно мені забувати про реальність, бо якось не дуже хочеться, щоб авто в якому ми зараз їдемо перетворилося на гарбуз. Як в казках все просто, чому в житті не так?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍