Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Розділ 31

 

Еліс стиснула пальці в кулак. Їй потрібно було більше відповідей, але щось усередині неї протестувало. Ніби частина її свідомості вже знала, що вона знайде далі, і боялася цього.

— Комп’ютере, перелічити всі доступні файли з втраченого періоду.

— Доступні шість аудіозаписів, три відеофрагменти, один текстовий файл.

Еліс перевела подих.

— Відкрити текстовий файл.

На екрані з’явилися розмиті рядки. Деякі символи були пошкоджені, але загальний зміст був зрозумілий:

«Тіні не відступають. Вони спостерігають. Я почала розуміти їх. Вони ніколи не були нашими ворогами. Ми самі прийшли до них. І тепер… тепер вони чекають. На що? Не знаю. Але я відчуваю, що скоро дізнаюся».

Еліс відчула, як по її шкірі пробіг мороз.

Ці слова писала вона.

І звучали вони так, ніби вона… змінилася.

Вона ковтнула сухий клубок у горлі й відкинулася на спинку крісла.

Що тоді сталося? Чого вона дізналася?

Вона повинна була продовжити.

— Відтворити наступний аудіозапис.

Гучний статичний шум заповнив рубку, перш ніж знову пролунав її власний голос:

— Вони не хочуть нашої смерті. Вони не вороги. Але якщо ми не зрозуміємо цього…

Запис урвався.

Еліс напружилася.

Що це мало означати?

Вона перевірила список файлів. Лише один відеозапис залишався повністю неушкодженим.

— Відтворити останній відеофайл.

На екрані з’явилася вона — сиділа в тому ж кріслі, в якому зараз була. Але її очі…

Еліс відчула, як кров стигне в жилах.

Її власний погляд у записі був чужим. Ніби в неї вселилося щось інше.

Її записаний голос пролунав повільно, майже гіпнотично:

— Якщо ти це дивишся… значить, ти ще не зрозуміла.

Пауза.

— Але скоро зрозумієш.

Екран згас.

У рубці запала мертва тиша.

Еліс не могла змусити себе поворухнутися.

Що це означало?

Що вона мала зрозуміти?

Вона відчула, як за її спиною немовби ворухнулася тінь.

Вона не була тут сама.

Еліс різко обернулася, серце калатало, але в рубці нікого не було. Лише м’яке мерехтіння екранних індикаторів і безмежна порожнеча за ілюмінатором.

Проте відчуття залишалося.

Ніби хтось або щось дивилося на неї.

Вона швидко відкрила системи сканування.

— Комп’ютере, активувати локальне сканування корабля.

— Сканування запущено…

Напружені секунди здавалися вічністю.

— Невідомі енергетичні коливання зафіксовані в рубці та коридорах другого рівня.

Еліс стиснула щелепи.

Це не могло бути просто збоєм.

Вона відчувала їх присутність.

Тіні були тут.

Глибокий вдих. Вона не могла дозволити собі паніку.

— Комп’ютере, деталізуй характеристики коливань.

— Нестабільна енергетична структура. Відсутня фізична форма. Взаємодія з матеріальними об’єктами можлива.

Останні слова змусили її знову подивитися навколо.

Якщо вони можуть взаємодіяти з матерією… що їм заважає дістатися до неї?

Вона повільно потягнулася до пульта керування і активувала аварійний режим блокування шлюзів.

— Комп’ютере, зафіксувати всі доступи в рубку, забезпечити герметичність.

— Виконую.

По кораблю пройшло низьке гудіння — система ізоляції вступила в дію.

Але відчуття присутності не зникло.

Навпаки.

Воно стало сильнішим.

Еліс відчувала його просто за спиною.

Вона заклякла.

І тоді почула шепіт.

Ледве вловимий, майже нечутний, але безсумнівно реальний.

— Ти пам’ятаєш?

Її тіло покрилося холодним потом.

Це був її власний голос.

Еліс завмерла. Холодний піт стікав уздовж хребта, а пальці мимоволі стиснули край панелі управління.

— Хто тут? — її голос прозвучав жорстко, майже різко, хоча в глибині душі вона не була впевнена, що хоче почути відповідь.

Шепіт не повторився.

Лише глуха тиша і відчуття чийогось присутності, яке наче пронизувало саме повітря.

Еліс обернулася.

Нікого.

Але… на екрані внутрішнього сканування вона побачила це.

Темна пляма.

Не сигнал тепла, не відбиття маси. Просто безформна тінь, що немовби висіла в повітрі прямо за її спиною.

Серце закалатало.

Еліс стиснула пальці на кермовому важелі, готуючись активувати оборонний протокол.

— Комп’ютере, аналіз структури.

— Неможливо визначити склад. Об’єкт відсутній у відомих категоріях матерії.

Вона стиснула щелепи.

Значить, це дійсно не просто збій.

Вона вдивлялася в екран, поки тінь не почала змінюватися.

Форма почала витягуватися, змінювати обриси.

Еліс раптово відчула, як у неї холоне кров.

Відображення на екрані набувало людських рис.

І не просто людських.

Воно було схоже на неї.

Тіньова фігура дивилася прямо в монітор.

А тоді знову пролунав шепіт.

— Ти пам’ятаєш?

Цього разу голос не просто нагадував її власний.

Він лунав із її власного горла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍